Юліан Заяць у художньому інтер'єрі

На ахроматичному фотовідбитку задокументовано приватний простір – вірогідно, робочу кімнату чи вітальню самого Юліана Зайця, українського художника, юриста, бібліографа та культурного діяча. Фотографія є прикладом самопрезентації художника через організацію домашнього простору, і така практика була характерною для міжвоєнної інтелігенції, яка перетворювала стіни власного будинку на своєрідну приватну галерею.
У нижній частині кадру, на кріслі на тлі килима зі стилізованим геометричним орнаментом та шпалер з рослинними мотивами, сидить у статичній позі чоловік середніх років у темному костюмі з краваткою. Його погляд спрямований прямо в об’єктив, а руки складені на колінах. Цим персонажем, найімовірніше, і є сам Юліан Заяць, зафіксований у момент, коли він постає не як юрист чи бібліограф, а як творець художніх об’єктів на фотографії. Так, стіна позаду та над фігурою щільно, у типовій для салонного розвішування манері, заповнена картинами в рамах різного формату та розміру: портрети, погрудні зображення, овальний медальйон із жіночим обличчям у центрі композиції, натюрморт із квітами у лівому нижньому кутку. Частина рам нахилена під кутом до стіни – прийом, що дозволяв ущільнити експозицію на обмеженій площі та одночасно уникнути відблисків при фотографуванні.
Серед портретів виділяється зображення чоловіка з бородою у правому верхньому кутку. Можливо, це репрезентативний портрет когось із старшого покоління сім’ї чи культурного середовища, до якого належав власник колекції. Однак також вірогідно, що це може бути копією твору іншого митця, адже Юліан Заяць активно практикував подібне. Поруч із рамами на невеликій консолі розташована керамічна (імовірно) скульптурна фігурка – деталь, що підкреслює статус приміщення як простору естетичної рефлексії, а не побутового чи винятково репрезентативного порядку.
Композиційно фотограф свідомо вибирає ракурс знизу нагору, що дозволяє охопити максимальну кількість творів на стіні, підпорядковуючи людську фігуру масиву зображень над нею. Сама людина тут є радше частиною ансамблю, куратором та одночасно експонатом власної колекції, аніж домінантним центром кадру.
Наголосимо, що суголосні документальні фотографії інтер’єрів приватних збірок становлять окрему та надзвичайно цінну категорію джерел для дослідників історії львівського мистецького середовища міжвоєнного періоду Галичини. Вони фіксують не лише конкретні твори (частина яких може бути нині втрачена або розсіяна між різними інституціями), а й загальну культуру колекціонування тієї доби. Відтак, фотографія є важливим візуальним свідченням побутування художньої збірки Юліана Зайця до її розпорошення між декількома музейними закладами, зокрема Національним музеєм у Львові імені Андрея Шептицького, Львівською національною науковою бібліотекою України імені Василя Стефаника та архівом Галереї, і дозволяє реконструювати, хоча б частково, простір, у якому жив та творив мистець.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького