Надгробок Олександра Ванька Лагодовського

Фотографія, вірогідно, з виявлення та підготовки до транспортування надгробка Олександра Ванька Лагодовського, який був одним з ктиторів тоді ще православного Свято-Успенського монастиря в Уневі. Згідно з Володимиром Любченком: «Олександр Ванко-Лагодовський походив із старовинного руського роду галицьких бояр. Сам Олександр Ванко-Лагодовський оженився на польці – Варварі із Сенна. Правдоподібно, що завдяки цьому він повернув собі частину своїх родових маєтків і одержав звання і посаду збирача податків Львівської землі. У надгробку Лагодовського епітафійний напис повторено двічі польською і українською книжковою мовою XVI ст. “Ту лежить уроджений Олександер Ванко Лагодовський з Лагодова який мешкав на свѣте лѣть мн (48) преставився мѣсяца стичия к (27) дня року Афод (1574), который гробь дала справити напаметку малжонка оноєго уроженая Барбара с Сънна Лагодовская. Боже буди милостивь дши єго”, тобто: “Тут лежить благородний Олександр Ванко Лагодовський з. Лагодова, який прожив на світі 48 р. і помер у місяці січні, дня 27-го, року 1574-го. Цей гріб замовила на пам'ять про свого чоловіка його жінка Варвара з Сенна Лагодовська. Боже, будь милостивий до душі його”. За конструкцією і в деталях надгробок Лагодовського повторює традиційну схему настінних споруд. Досить високий цоколь розділений уступами і тягами, по його середині вставлена велика алебастрова дошка з написом польською мовою. Вище знаходиться плоска ніша, обрамлена канельованими пілястрами з капітелями іонійського ордеру. Її задню стінку утворює дошка з написом українською мовою, а нижче постать самого Лагодовського. Споруду вінчає легкий антаблемент з порівняно важким навершям, де у обрамленні волют розміщені герби родини Лагодовських. Поза постаті Лагодовського повторює загальноприйняту схему, але ряд особливостей наближає її до традицій староруської скульптури і народного мистецтва. Автор мало турбується про анатомічно вірну будову – пропорції скорочені, об'єми і, особливо, обличчя трактуються плоско, Відсутні декоративні моменти, що є наслідком очевидного прагнення до демократизації образу, позбавлення його холодної величі, властивої зображенням польських магнатів. У заковану в панцир фігуру скульптор зумів вкласти багато тепла, зворушливої простоти, людяності. Цей пам'ятник, безсумнівно, є твором місцевого майстра і може служити зразком того, що ми звемо місцевою львівською традицією, яка склалась передусім не з імпортованих форм, а на основі вотивного живописного портрету і старої української ікони» (Володимир Любченко. Львівська скульптура XVI–XVII століть. Київ, 1981. С. 79–80).

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького