Григорій Крук в Італії

Кольорова фотографія відтворює образ скульптора Григорія Крука на тлі венеційського собору Санта-Марія-делла-Салюте – одного з найвідоміших архітектурних символів міста. Художник зафіксований у світлій, імовірно білій сорочці, що перегукується зі світлим абрисом храму на задньому тлі та надає його постаті виразності в композиції. На голові мистця крислатий капелюх на кшталт бриля, що виконує не лише утилітарну функцію захисту від сонця, але й формує цілісний художній образ, споріднюючи його з образом мандрівника та спостерігача. На обличчі Григорія Крука помітні вікові зміни, характерні для його пізніх років, що дозволяє датувати знімок приблизно 1970-ми роками. Портрет демонструє радше безпосередність моменту: художник зафіксований у природному середовищі, поза майстернею чи виставковим простором. Зауважимо, що погляд хоч і скерований на глядача, але є дещо розсіяним. Зображення має не лише портретне, а й культурологічне значення: воно поєднує постать митця з італійським архітектурним контекстом, що у мистецтвознавчій інтерпретації може символізувати діалог українського скульптора з європейською культурною традицією. Образ собору Санта-Марія-делла-Салюте, що постає у глибині кадру, контрастує з камерною присутністю митця на передньому плані, підкреслює співвідношення індивідуального й універсального у мистецькому досвіді. Таким чином фотографія виконує подвійну функцію: документальний портрет Григорія Крука у зрілому віці та візуальне свідчення культурних перетинів, що були важливими у формуванні мистецького середовища другої половини XX століття. На звороті напис, зроблений Григорієм Круком чорним чорнилом: «Дуже часто подорожую. Відвідав майже цілий світ. А тепер і вже дозвіл відвідати Пекінг коштує подорож три тисячі долярів. Маю жаль, що не можу відвідати гроби моїх найдорожчих родичів. На цій карточці ця я в Італії на вакаціях. Минулого місяця мої приятелі німці колеги були в Москві, Лєнінграді. Музеями і гостинністю були задоволені. Поштової карточки з музейних творів мені привітання не написали, бо на такі витрибеньки немає паперу. Так говорив їм наглядач музею. Цего літа поїду до Італії з Олею Шкляр-Лукасевич приїде до мене з Канади. Це є донечка мойого сільського учителя з якою ще дітьми бавились / Приємно є згадувати минуле».

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького