Сцена в гаремі або любовні ігри манекена

Монохромний чорно-білий відбиток (28.8 х 19.7 см) зі зображенням чотирьох осіб і манекена в інтер’єрі архітектурної споруди. На відтиску відтворений кам’яний подіум з фризом у вигляді картушів, до якого прилягає широка і глибока сходинка. Навпроти неї на відгалуженні подіуму височіє двоярусний постамент, нижній ярус якого має фриз у вигляді заглиблених картушів. На сходинці зображено оголену лису людину, яка стоїть спиною до глядача у ¾ звороті вліво. Вона тримає держак серцеподібного опахала над робочим кравецьким манекеном, розміщеним на білому стояку. За манекеном, перед постаментом – чорна вертикальна ширма між білими стояками, до верху яких підвішені два невеликі дзвони. Між ширмою і манекеном – валок-шестірня на білому каркасі, на якому лежить оголене тіло людини без голови. За ширмою на постаменті, спиною до глядача стоїть нахилена вперед оголена людина з широко розставленими ногами. Через її пояс вертикально «проходить» темно-сіра площина (у розмір людини). Над трьома постатями на шести білих мотузках підвішений чорний вузький балдахін. На подіумі сидить, підігнувши під себе праву ногу, людина, повернена у профіль вправо. Ліве коліно її зігнутої ноги підняте вгору. Кистю правої руки людина тримає мундштук музичного інструмента, що нагадує валторну, проте з двома трубками. Людина одягнена у білу сукню на бретелі. На темній стіні, що є фоном композиції, нарисовані знаки.

«Ігор Подольчак – молодий український художник, який досяг зрілості, коли більшість політичних емблем радянського комунізму вже були демонтовані. Для «західного» ока, звиклого до світла Гласності, похмуро-комічні картини Подольчака здаються макабричними залишками неусвідомленої історії. Художник відновлює ці пригнічені спогади живописною мовою, що поєднує сюрреалістичну зухвалість з неоготичним репертуаром демонів, дурнів і пекельних катів. У потаємних і темних кутках – однаково, чи то кімната тортур далекого замку, чи то диявольська клініка, якою керує вівісектор, чи маніакально дисциплінарна шкільна кімната, – ці істоти здійснюють незрозумілі, але надзвичайно жорстокі ритуали один над одним і над собою.

Вони нерозривно пов’язані з фантастичними механізмами, які могли б походити з лабораторії доктора Франкенштейна, замку Маркіза де Сада чи виправної колонії Франца Кафки. Їхні кінцівки та органи відпадають, вказуючи на гротескно неправдоподібні протези, що підкреслюють їхні каліцтва. Їхня плоть відривається смугами, наче ремені бондажу, або стікає з них, коагулює, як клей на стінах і підлозі, або застигає як камінь чи огидні екскременти. Вони нерозривно пов’язані з фантастичними механізмами, які могли б походити з лабораторії доктора Франкенштейна, замку Маркіза де Сада чи виправної колонії Франца Кафки. Їхні кінцівки та органи відпадають, вказуючи на гротескно неправдоподібні протези, що підкреслюють їхні каліцтва. Їх плоть відривається смугами, наче ремені бондажу, або стікає з них, коагулює, як клей на стінах і підлозі, або застигає як камінь чи огидні екскременти.

Посилаючись на чудовиськ Ієроніма Босха, Отто Дікса, Макса Ернста та Сальвадора Далі, Подольчак звертається до бурхливої, чуттєвої та збоченої сили метаморфози. В цій саркастичній фантазії образи охоплює своєрідна істерія: двозначний стан, що вимагає як інтенсивності, так і відволікання. Через цю двозначність ми можемо сплутати істерію з екстазом: психоаналітики припускають, що коли істерія є хворобою, екстаз вважається станом благодаті. Чутливий до цієї глибинної схожості митець може розглядати істерію як безсоромний бік екстазу. Ці істоти непристойні не тільки тому, що комічно і жахливо напружуються або хитаються у спастичних позах; у вічних муках свого неминучого герметичного суспільства вони також калічать наше власне почуття морального розрізнення і судження, змішуючи світи живих і мертвих, жертв і господарів, врятованих і приречених.

Їхня плоть б’ється в конвульсіях у жорстких лещатах бажання, зацикленого на репресії: еротичні машини (виготовлені з таємничих квазірелігійних і політичних знаків) обтяжують, замикають, стримують, спотворюють хіть своїх благальників.

У своїй готичній подобі такі гротески відображають людські вади у їхній апокаліптичній формі – їхню справжню форму, що ховається за видимим, одкровення прихованого людського гріха, яким він постане у Судний день. Чи є видіння Подольчака у цьому фантастичному просторі репресій так само апокаліптичними, чи, можливо, вони сигналізують, що політичний острах перед орвелівськими кошмарами перетворюється на екстаз?» (Едвард Коллесс, «Есе». До каталогу виставки «Igor Podolchak. Ukrainian Printmaker», 1991).

https://eprints.utas.edu.au/18624/1/Igor_Podolchak_Ukrainian_printmaker_1991.pdf

Внизу під відтиском напис простим олівцем: «"Сцена в гаремі або любовні ігри манекена" 70/100 Подольчак 1988».

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького