Утіленням «реалістично-жанрової» інтенції у творчості Ю. Смольки є сюжетні сцени, що отримали схвальні відгуки художньої критики. До прикладу, на шпальтах «Львівської газети» В. Жила стверджував, що «невеликі фігурки Смольки – роботи дуже рухливі, наче постійно оповиті повітрям, оточені тремтливою вібруючою енергією». «Досконалість в пластиці та русі» створених Ю. Смолькою сюжетних груп відзначала Я. Томіцька в огляді VI виставки Асоціації польських мисткинь у Львові. Вільне імпресіоністичне моделювання форм із грою світла на виступах і заглибленнях притаманне зокрема жанровій сцені «Жінка і хлопчик» (1925), заснованій на поетизації повсякденного, «відчитанні» в ньому «митей гармонії». Так, умиротворенням просякнуті постать жінки, що сидить із книгою на колінах, нахиленого до неї підлітка, вірогідно, сина, голубленого жіночою рукою кота. Пластичній єдності групи слугують плавна мелодика ліній, тонкий диференційований ритм, «відкритість» форм завдяки активній імпресіоністичній ліпці, синхронізація рухів та орієнтованість на домашнього улюбленця жіночої й дитячої фігур. Ідилічності зображенню надає ніжна і витончена жіноча голівка, що відсилає до класичних скульптур. Показова схожість рис обличчя дитини із «Портретом хлопчика» (1926) із фондової збірки ЛНГМ.