Рисунок голови чоловіка

Юліан Заяць

Основна інформація

ID: Ф-З-Арх-ЛГМ-5/26
Автор: Юліан Заяць
Назва: Рисунок голови чоловіка
Дата створення: 18.02.1919
Країна: Польська Республіка
Техніка: акварель
Матеріал: папір акварель
Розміри (висота x ширина, см): 10.9 x 11.8

Додатково

Вид: живопис
Жанр: портретний
Сюжет: Портрет
Провенанс: Надійшла від Ніни Микитівни Заяць

Інформація про автора

Автор: Юліан Заяць
Роки життя: 1880–1971
Країна: Австро-Угорська імперія, Польська Республіка, СРСР
Біографія: Юліан Семенович Заяць (30.05.1880, с. Богутин, Австро-угорська імперія, зараз Поморянська селищна громада Львівської області – 2.09.1971, Львів, УРСР) – український мистець, правознавець, науковець, бібліограф та культурний діяч. Згідно з певними даними – син священника греко-католицької деномінації.

Первинно навчався у львівській гімназії (завершив з відзнакою 1899 року). Згодом вступив на юридичний факультет Львівського університету, а з політичних міркувань перейшов на навчання до Ягеллонського університету в Кракові (1901). У той самий час вступив до Краківської академії мистецтв, де навчався під керівництвом Леона Яна Вичулковського (11.04.1852–27.12.1936). За інформацією дослідника Олега Купчинського, активно провадив дослідницьку роботу: 1902 року передав на розгляд історико-філософської секції Наукового товариства імені Шевченка наукову працю «Usus fructus nominis», котру було оприлюднено у «Часописі Правничій і Економічній». Зазначимо, що на підставі результатів вислідів у цій праці 1907 року Юліан Заяць захистив докторську дисертацію. Надалі працював за правничим фахом – у Державній прокураторії скарбу (Львів). Окрім того, зокрема 1909 та 1912 роках, підвищував юридичну кваліфікацію у Берліні, де підготував наукову працю «Jus iurandum in litem». За інформацією дослідника Олега Купчинського, слухав лекції в Берлінській академії мистецтв у знакового німецького живописця та графіка єврейського походження Макса Лібермана (20.07.1847–8.02.1935). Однак у вказаний період цей мистець не виконував у цьому закладі регулярної викладацької роботи й лише 1912 року був призначений до Сенату Берлінської академії мистецтв.

Зазначимо, що після Першої світової війни Юліан Заяць працював співробітником приватної адвокатської канцелярії у місті Комарне (нині центр Комарнівської міської громади Львівської області), згодом – адвокатом у Львові. Також Юліан Заяць викладав римське право в Українському таємному університеті й був постійним правничим дорадником митрополита Андрея Шептицького. Долучався до роботи Правничої комісії Наукового товариства імені Шевченка, вступив до однієї з тогочасних ключових партій регіону – Українського національно-демократичного об’єднання. За час існування Другої Польської Республіки (1918–1939) Юліан Заяць став автором звернень до Ліги Націй та Ватикану з приводу насильницьких заходів проти українців у межах військово-поліцейського терору, т.зв. «польської пацифікації», ініційованої лідером цього державного утворення Юзефом Пілсудським. Водночас у 1920-х роках отримав запрошення працювати у львівському філіалі Фінансової прокуратури Польського державного скарбу. Згодом, до приєднання західноукраїнських земель до УРСР – суддя Найвищого адміністративного трибуналу Польщі у Варшаві (1939). Від 1941 року – президент Апеляційного суду (Львів).

Після завершення нацистської окупації був заарештований як особа, котра могла бути причетна до злочинів окупантів. На клопотання інтелігенції (документи з архіву СБУ, вперше опубліковані у матеріалі науковців Миколи Кобилецького та Лесі Трепак), зокрема митрополита Андрея Шептицького, очільника Національного музею Іларіона Свєнціцького, кримінальну справу проти Юліана Зайця було припинено. У 1945 році розпочав викладацьку діяльність у Львівському державному університеті, а з 1946 року працював бібліографом у Науковій бібліотеці Академії наук УРСР ім. В. Стефаника. 1951 року не пройшов атестацію у зв’язку з відсутністю фахової кваліфікації, але з дозволу Атестаційної комісії з 1953 року й до пенсії обіймав посаду бібліотекаря.

За час роботи бібліографом Юліан Заяць зреалізував низку бібліографічних праць: «Матеріали до бібліографії М. С. Возняка» (1946), «Бібліографія праць М. П. Драгоманова» (1947, у співавторстві), «Бібліографія історії міста Львова» (частини 1–2, 1948) – однак жодна з них так і не була опублікована. Захоплювався колекціонуванням мистецьких творів і стародруків, виконував живописні та графічні роботи. Брав участь у художніх виставках у Львові (1929–1932, 1934, 1935, 1937, 1943; Національний музей та Українське товариство прихильників мистецтв), у Варшаві (Польське товариство прихильників мистецтв у салоні «Заохота») та інших містах. Серед відомих творів – «Дама в синьому», «Донька», «Автопортрет», «Хлопець», «Церква в Краснім», «Церква в Кривчицях», «Квіти», «Річка Камінка», що отримали високу оцінку у тогочасній пресі та виставкових каталогах.

Окрім цього мав виразний вокальний хист, володів сильним тенором. За інформацією дослідника Олега Купчинського, закінчив Львівську консерваторію (клас Нестора Нижанківського). Однак Нестор Нижанківський (31.08.1893–10.04.1940) викладав у львівському Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка з 1928 року. Також за інформацією дослідника Олега Купчинського Юліан Заяць виступав із сольними концертами у Львові, Варшаві та інших містах та брав участь у щорічних святкових програмах до Шевченківських днів у Галичині. У 1920–1926 роках очолював співоче товариство «Муза». Щодо спадщини мистця, то значна колекція його творів завдяки діяльності Іларіона Свєнціцького є у збірці Національного музею у Львові ім. А. Шептицького, окремі твори є у відділі мистецтв Львівської бібліотеки Національної академії наук ім. В. Стефаника. За інформацією науковців Миколи Кобилецького та Лесі Трепак, двадцять творів Юліана Заяця було закуплено до московської Державної Третьяковської галереї.

Важливою частиною творчої спадщини Юліана Зайця є серія графічних творів, що нині зберігаються в Архіві діячів мистецтва та культури Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, на підставі яких можна зробити цінні висновки про специфіку навчального процесу, а також пріоритети у більш консервативних мистецьких колах, орієнтованих на розбудову реалістичної візуальної мови через ретельне студіювання натури та вивчення творчих напрацювань мистців минулих епох, передусім тих, хто практикував достовірне відтворення людини та світу, що її оточує.

Опис роботи

Перед нами навчальна копія, виконана у складній техніці монохромної акварелі, майже гризайлі, де зображення модельоване винятково відтінками одного кольору. Обрано холодну, насичену синю гаму, що дозволяє автору сконцентрувати увагу на тональній побудові форми, об’ємах та світлотіньових ефектах. Такий прийом застосовувався у художніх академіях початку XX століття. Оригінал картини, відомої під умовною назвою «Мулат» (бл. 1628), належить пензлю Франса Галса, одного з провідних майстрів голландського бароко, чиї портрети вирізняються невимушеністю, живою експресією й миттєвістю фіксації характеру. В акварельній копії збережено всі основні особливості образу: три чверті розвороту голови, високо підняті брови, напіврозтулені вуста й спрямований на глядача погляд, що поєднує здивування та посмішку. Автор копії досягає відчутної глибини за допомогою вільної, місцями розмитої акварельної плями, що контрастує з гострими акцентами лінії. Це дозволяє передати динаміку письма Галса без прямого наслідування його олійної фактурності. Обмеження колірної палітри – важливий дидактичний засіб: студенти академій через такі вправи вчилися відокремлювати тон від кольору, аналізувати світлотіньову структуру, композицію й характер мазка. Вибір саме цього образу вказує на інтерес до вивчення неканонічних портретів у мистецтві бароко, де етнічна, соціальна чи психологічна відмінність персонажа дозволяла художнику відступити від узвичаєного типажу. На звороті виконаний тією ж рукою портрет військового у мундирі з плетеними погонами, збережений лише у фрагменті. Зображено частину грудей і плече, одягнений у формений кітель з високим коміром, характерним для європейських армій кінця ХІХ – початку XX століття. Плетені погони дозволяють припустити, що модель належала до вищого офіцерського складу. Вигляд звороту свідчить про навчальний характер аркуша, як і було заведено в художній практиці, один аркуш часто використовували з обох сторін для студійних вправ. Загалом робота є прикладом академічного копіювального процесу, в якому поєднується глибоке вивчення майстерності старих майстрів, у цьому випадку Франса Галса, з практичним опануванням складних технік, таких як гризайль. Ці студії не лише розвивали технічну вправність, а й виховували естетичне розуміння художнього образу, що було фундаментом академічної освіти першої третини XX століття.

Надписи та символи

На лицьовому боці: «(F. Hals)»; сигнатура Юліана Зайця; «12/2 19».

Правове регулювання

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького