Володимир Дідушицький

Володимир Дідушицький (Dzieduszycki Włodzimierz) (1825–1899) – відомий природознавець, фундатор Природничого музею у Львові (1870), етнолог, археолог, колекціонер, меценат. Володимир Дідушицький народився 22 червня 1825 року на Східному Поділлі, в містечку Яришові (Jaryszow) Могилівського повіту Подільської губернії, у родині графа Юзефа Калясантія Дідушицького (Józef Kalasanty Dzieduszycki) (1772–1847) та Анни Пауліни з Дзялинських (Anna Paulina z hr. Działyńskich) (1795–1856) й продовжив давній, започаткований руськими боярами Дідушичами в XV ст., магнатський рід. Згідно з генеалогічною родинної легенди, його засновником був новоград-волинський князь Василька Романович, брат Данила Галицького. У XVIII ст. Дідушицькі стали носіями графського титулу та гербу Сас. Рід уславився ученістю, колекціонуванням, освіченим меценатом, участю у політичному й культурному житті. Володимир був єдиним і довгоочікуваним сином в родині, в дитинстві хворобливим, сором’язливим, слабким. Втіхою слугувала природа – в околицях Львова, у батьківському маєтку в Потуриці, в спогляданні, замилуванні, пізнанні. Захопленню спричинилась мати, освічена та обдарована, колекціонерка природничих експонатів – мушель тропічних молюсків, морських коралів і зірок. Долучала Володимира до природознавства, історії та мистецтва, плекала любов до Дому й рідної землі. Інтелектуальні обрії сформували фоліанти з описами мандрів, природничо-наукові трактати, атмосфера садиби, перебування у ній представників шляхетських родин, учених, митців. Початки природничих зацікавлень ознакували гербарії, виловлені капелюшком слимаки, хрущі та метелики, що заполонили дитячу уяву й шереги шаф і полиць. Схильність до самоосвіти та усамітнення в щоденній настійній праці граф Володимир Дідушицький зберіг крізь роки. Вихованням юнака з 1839 року опікувався визначний педагог Францішек Клечковський (Franciszek Kleczkowski). Подальшою освітою – відомий орнітолог Ернест Шауер (Ernest Schauer), засновник ботанічного саду Львівського університету проф. Ян Яцек Лобажевський (Jacek Łobarzewski), географ і краєзнавець Вінцент Поль (Wincenty Pol), директор університетської бібліотеки у Львові Францішек Стронський (Franciszek Stroński), скриптор і куратор Оссолінеуму, філолог та історик Авґуст Бєльовський (August Bielowski). Освіту довершили мандрівки Європою, прослуховування лекцій у німецьких університетах, вивчення колекцій природничих музеїв у Парижі, Гетінгені, Варшаві, Відні. Після смерті батька в 1847 р. 22-річний Володимир став володарем величезних «добр» – земель, лісів і маєтків, значно поповнив успадковану від Юзефа Калясантія орнітологічну колекцію й присвятив пізнанню, меценатству, колекціонуванню, фундаторству свої «праці та дні». «Роду руського, нації польської» (gente Ruthenus, natione Polonus), В. Дідушицький був патріотом галицького краю і сприяв розвою у ньому наук і мистецтв. У листопаді 1858 р. граф перевіз до Львова успадковану від батька Потурицьку бібліотеку, розташував її в палаці на вул. Курковій, 15 (нині – вул. Лисенка, 15), поповнив рідкісними виданнями та удоступнив для читачів. «Сродною працею» В. Дідушицького стало фундування Природничого музею, із 1857 р. – в палаці на Курковій, згодом – у новопридбаному палаці на вул. Рутовського (нині – Театральна, 18). Після завершення реконструкції будинку та облаштування експозиції на другому поверсі, в 1870 р. «Музей імені Дідушицьких» був відкритий для окремих екскурсій, а з 1873 р. – для відвідування чотири рази на тиждень, безкоштовного для усіх. 10 вересня 1880 р. В. Дідушицький передав Музей краю з нагоди візиту цісаря Франца Йосифа. Згідно з заповітом, відомого під назвою «Ординація Потурицька», інституція отримала офіційну назву «Природничий музей імені Дідушицьких» у Львові. На той час його колекція становила близько 350 тис. музейних одиниць. Вагомим внеском В. Дідушицького в розвиток музейництва стало ініціювання разом із Юліаном Захаревичем проєкту Міського промислового музею у Львові, у червні 1874 року удоступненого для громадян. Визнання В. Дідушицькому принесли виставки, зокрема Всесвітня у Відні (1873), де граф продемонстрував селянську хату з начинням, писанки, вироби з дерева, глини та шкіри, народне вбрання. Згодом зусиллями Галицького економічного товариства організацію схожого заходу розпочали в Галичині. Етнографічні зацікавлення В. Дідушицького продемонстрував Паризький виставковий форум (1878), на якому були представлені гуцульські килими. Після Паризької виставки граф здобув визнання на галицьких теренах як експерт із виставкових справ. Першу крайову етнографічну виставку В. Дідушицький організував у Коломиї (1880), де репрезентував предмети народної культури гуцулів, ромів, вірмен. Востаннє особисто В. Дідушицький взяв участь у Загальній крайовій виставці у Львові (1894), яку відвідав імператор Франц Йосиф I. Розвитку освіти в краї сприяло заснування В. Дідушицьким ремісничих, промислових і народних шкіл. Прагнення до культуротворення відобразило меценатство, сприяння розвитку образотворчого мистецтва, літератури, науки, підтримка учених, письменників, митців. Не воднораз В. Дідушицький сприяв друку наукових праць, зокрема історика та письменника Августа Бєльовського (August Bielowski), відомого польського етнолога Оскара Кольберга (Oskar Kolberg), фізика Войцеха Урбанського (Wojciech Urbański). У заповіті обумовив видання на кошти Природничого музею чотирьох томів фундаментальної праці «Гуцульщина» (1897–1908) визначного українського етнографа Володимира Шухевича. Багаторічна співпраця поєднувала В. Дідушицького з Міхалом Адамом Созанським (Michał Adam Sozański), що засвідчують численні листи. Допомогою графа в часі недуги послуговувався Артур Ґроттґер (Artur Grottger). Причетність до художнього життя і сприяння митцям підтверджують кореспондування із Олександром Григлевським (Aleksander Gryglewski), Юліушем Коссаком (Juliusz Kossak), Владиславом Лущкевичем (Władysław Łuszczkiewicz), Яном Матейком (Jan Matejko), Генриком Родаковським (Henryk Hipolit Rodakowski). Художні зацікавлення відобразила колекція, в якій полотна старих європейських майстрів, зібрані дідом Альфонсини Дідушицької, Ігнацієм Мйончинським (Ignacy Miączyński), були доповнені творами сучасних польських митців. Розташована в палаці на Курковій, 15 та удоступнена для огляду 1909 року, збірка містила роботи Артура Ґроттґера (Artura Grottgera), Юліуша Коссака (Juliusza Kossaka), Яна Матейка (Jana Matejki), Юзефа та Алоїза Рейханів (Józefa i Alojzego Rejchanów), Генрика Родаковського (Henryka Rodakowskiego), Міхала Адама Созанського (Michała Adama Sozańskiego), Францішка та Бруно Тепів (Franciszka i Brunona Tepów), Юзефа Хелмонського (Józefa Chełmońskiego), Юзефа Хойницького (Józefa Chojnickiego). Усього, з урахуванням успадкованої частини, – понад 3000 графічних аркушів і 850 картин. Нумізматична колекція В. Дідушицького, успадкована від Юзефа Калясантія і значно доповнена, наприкінці ХІХ ст. налічувала понад 3000 артефактів, включала медалі та монети від XI до ХІХ ст., й була однією із найбільш концептуальних у Галичині.

На аверсі: «WŁODZIMIERZ HRABIA DZIEDUSZYCKI». На реверсі: «NA PAMIATKE WYSTAWY ROLNICZEJ I PRZEMYSLOWEJ WE LWOWIE R: 1877 WYSTAWCY».

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького