[Апотеоз мандрів] (аркуш 11 із серії «Королівство Абсурдів Джонатана Свіфта»)

Графічна спадщина Олександра Аксініна містить серії офортів за мотивами деяких літературних творів, одним з котрих є «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта (1977–1978). У цій серії (так само, як і в інших, наприклад за мотивами «Аліси в Країні див» Льюіса Керрола), Аксінін часто перетворює тексти в частину зображення. Творчому світу художника характерна згущена інтелектуальна атмосфера, сповнена «кодами естетичної інформації». Він «вводить у свої роботи предметний ряд, який символічно має відтворити не окрему частину тексту, а дати образ тексту загалом, служити знаком, матрицею ілюстрованого словесного твору», зазначає мистецтвознавець Михайло Соколов.
Останній аркуш з 11-ти офортів із серії «Королівство Абсурдів Джонатана Свіфта». Невдовзі після його створення художник виклав ідею роботи своєму приятелеві Юрію Гіттіку, яку останній висвітлив у наступних рядках: «Останній аркуш серії присвячений зв’язкам Небесного та Земного, що перебувають у нескінченному циклічному русі. Небесний цикл презентує колесо з 12-ма спицями-голками (12 місяців – 12 знаків Зодіаку). Натомість марнота розвитку Земного в одному з багаточисельних світів показана як 9-місячний цикл народження людини. Час ніби «зшиває» безперервною ниткою небесну та земну сфери світів, що відкрилися.»
Композиція твору складається з двох частин, виділених двома колообертами, центрованими на осі шоломоподібними стрижнями. У верхній частині 12 голок, цифрованих під «вушками». Через вушка справа пронизаний грубий мотуз, що об’єднує горішню частину з долішньою, в якій мотузка складається, формуючи кулястий обід, що за авторським задумом відділяє один із численних земних світів від інших. Ці світи у вигляді ободів-мотків розкидані навколо центрального.
Центральний моток оточує 9 секторів, котрі розходяться від стрижня в центрі та поділені між собою аркадами, що нагадують віадуки.  Колесо справа на наверші мотка символізує рух Часу, а конічні та яйцеподібні форми, що заповнюють сектори, – нагадують про зміни в процесі розвитку людини. Нитці-мотузу, що єднає Небо із Землею, товаришують яйця-овали – більші біля 9-го сектору внизу і зовсім крихітні у горішній частині, де вони зникають у перспективі. Іншою єднаючою ланкою між верхом і долом є той же шпагат, низки якого огортають цілий відбиток навколо. Тло у «небесній» та «земній» сферах різниться. Вгорі воно викладене дрібними цяточками та павутинням з драбинок навколо стрижня, внизу – кругленькими крихтами. Зліва і справа між сферами зображені дуги, що у три ряди оточують вгорі нижнє коло. Вірогідно, це своєрідні стулки, що зачиняються та відкриваються між «небесним» і «земним» світами. Зубчики дуг подібні до білих клавіш музичного інструменту. Справа на них зображена сидяча мініатюрна фігура чоловіка у капелюсі з паличкою в руці – очевидно, це Гуллівер, з яким асоціює себе художник. Там же, на «клавішах», зображене ще одне колесо Часу, що ледь проглядається на темному тлі.  З правої дуги виповзають жерла трьох труб, отвори для яких розміщені на «клавішах» протилежного ряду. У нижній сфері між мотками мотузок, що символізують інші світи, заховався одинокий вітрильник – знаковий елемент мандрів Гуллівера. Асоціативний ряд доповнюють окремі деталі в різних частинах композиції: драбина на віадуці у 9-му секторі, людське вухо в одній із арок між першим та другим секторами, дзвіночки, порожні миски, риб’ячі голови.
У даному офорті відчутний вплив на автора символіки творів нідерландських митців XV–XVI століть та концептуальні ідеї графіка ХХ століття Мауріца Ешера у проблемі співвідношень Простору та Часу, їхніх протиріч та тотожностей.
 

Справа внизу під відтиском авторський підпис «А. Аксінін – 78»