Колекція

[Апотеоз мандрів] (аркуш 11 із серії «Королівство Абсурдів Джонатана Свіфта»)

Олександр Аксінін

  • [Апотеоз мандрів] (аркуш 11 із серії «Королівство Абсурдів Джонатана Свіфта») 2
  • [Апотеоз мандрів] (аркуш 11 із серії «Королівство Абсурдів Джонатана Свіфта») 3
Основна інформація
ID
Г-IV-3643
Автор
Олександр Аксінін
Назва
[Апотеоз мандрів] (аркуш 11 із серії «Королівство Абсурдів Джонатана Свіфта»)
Дата створення
1978
Техніка
офорт
Матеріал
відбиток на папері
Розміри (висота x ширина, см)
29.2 x 29.5
Інформація про автора
Автор
Олександр Аксінін
Роки життя
1949–1985
Країна
УРСР
Біографія
Олександр Аксінін – художник-графік, один із найяскравіших представників львівської нонконформістської культури. Художник народився 2 жовтня 1949 року у Львові в родині військового картографа і працівниці-службовця львівської залізниці. Художню освіту почав здобувати у вечірній художній школі (1963–1966, Львів). У 1967–1972 роках продовжив навчання в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова за спеціальністю «Графіка». Після його закінчення служив у Радянській армії, де брав участь в оформленні експозиції військово-історичного музею. У 1974–77 роках працював художником-дизайнером у проектно-конструкторському бюро. Від 1977 року залишив офіційну службу і зайнявся виключно творчістю як вільний художник. Квартира Аксініна і його дружини, письменниці і художниці Енгеліни (Гелі) Буряковської (1944–1982), стала одним із осередків львівського неформального мистецтва, тут же проводилися і перші квартирні виставки. Олександр і Геля були добре знайомі з діячами культурного андеґраунду Москви і Ленінграду, зокрема, з Дмитром Пріговим, Віктором Кривуліним, Іллею Кабаковим та ін. У них також були дружні стосунки і з прибалтійськими художниками, зокрема, Тинісом Вінтом, з яким Олександра пов'язувало особливо глибоке творче взаєморозуміння, та польськими. Від 1974 року Аксінін брав участь у групових виставках; 1979 року його перша персональна виставка була організована в Таллінні при сприянні художника Тиніса Вінта. На початку 1980-х поет Віктор Кривулін допоміг провести кілька «квартирних» виставок художника в Ленінграді і Москві. 3 травня 1985 року, повертаючись з Таллінна, Олександр Аксінін загинув в авіакатастрофі над Золочевом неподалік Львова. Художник за життя створив 343 офорта, близько 200 листів нетиражної графіки (малюнків аквареллю, тушшю і гуашшю, в тому числі виконаних на відбитках офортів), і п'ять живописних робіт. 27 томів щоденників художника за 1965–1985 роки містять понад 200 ескізів і велику кількість малюнків-ідей, частково вони є у відкритому доступі на персональному сайті художника. У 2015 році серію офортів «Босхіана» Олександра Аксініна було включено до постійної експозиції Арт-центру Ієроніма Босха в м. Гертогенбос у Нідерландах. Твори зберігаються у Львівській національній галереї мистецтв, Естонському художньому музеї та у Національному художньому музеї України. У 1981 році Олександр Аксінін написав свою лаконічну автобіографію для статті Віктора Крівуліна, де він свідомо протиставив свій внутрішній світ зовнішнім подіям, а факти біографії поєднав із власним художнім та метафізичним досвідом: 1949 року начебто російська людина народилася в начебто європейському місті Львові. Православний. 1972 рік – диплом Поліграфічного інституту, за фахом графік. 1977 рік – 1-ше одкровення з супутнім відчуттям часу. 1981 рік – 2-ге одкровення з супутнім відчуттям вічності. 1979 рік – перша персональна виставка в Таллінні. 1981 рік – друга в Польщі. Все.
Опис роботи
Графічна спадщина Олександра Аксініна містить серії офортів за мотивами деяких літературних творів, одним з котрих є «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта (1977–1978). У цій серії (так само, як і в інших, наприклад за мотивами «Аліси в Країні див» Льюіса Керрола), Аксінін часто перетворює тексти в частину зображення. Творчому світу художника характерна згущена інтелектуальна атмосфера, сповнена «кодами естетичної інформації». Він «вводить у свої роботи предметний ряд, який символічно має відтворити не окрему частину тексту, а дати образ тексту загалом, служити знаком, матрицею ілюстрованого словесного твору», зазначає мистецтвознавець Михайло Соколов.
Останній аркуш з 11-ти офортів із серії «Королівство Абсурдів Джонатана Свіфта». Невдовзі після його створення художник виклав ідею роботи своєму приятелеві Юрію Гіттіку, яку останній висвітлив у наступних рядках: «Останній аркуш серії присвячений зв’язкам Небесного та Земного, що перебувають у нескінченному циклічному русі. Небесний цикл презентує колесо з 12-ма спицями-голками (12 місяців – 12 знаків Зодіаку). Натомість марнота розвитку Земного в одному з багаточисельних світів показана як 9-місячний цикл народження людини. Час ніби «зшиває» безперервною ниткою небесну та земну сфери світів, що відкрилися.»
Композиція твору складається з двох частин, виділених двома колообертами, центрованими на осі шоломоподібними стрижнями. У верхній частині 12 голок, цифрованих під «вушками». Через вушка справа пронизаний грубий мотуз, що об’єднує горішню частину з долішньою, в якій мотузка складається, формуючи кулястий обід, що за авторським задумом відділяє один із численних земних світів від інших. Ці світи у вигляді ободів-мотків розкидані навколо центрального.
Центральний моток оточує 9 секторів, котрі розходяться від стрижня в центрі та поділені між собою аркадами, що нагадують віадуки.  Колесо справа на наверші мотка символізує рух Часу, а конічні та яйцеподібні форми, що заповнюють сектори, – нагадують про зміни в процесі розвитку людини. Нитці-мотузу, що єднає Небо із Землею, товаришують яйця-овали – більші біля 9-го сектору внизу і зовсім крихітні у горішній частині, де вони зникають у перспективі. Іншою єднаючою ланкою між верхом і долом є той же шпагат, низки якого огортають цілий відбиток навколо. Тло у «небесній» та «земній» сферах різниться. Вгорі воно викладене дрібними цяточками та павутинням з драбинок навколо стрижня, внизу – кругленькими крихтами. Зліва і справа між сферами зображені дуги, що у три ряди оточують вгорі нижнє коло. Вірогідно, це своєрідні стулки, що зачиняються та відкриваються між «небесним» і «земним» світами. Зубчики дуг подібні до білих клавіш музичного інструменту. Справа на них зображена сидяча мініатюрна фігура чоловіка у капелюсі з паличкою в руці – очевидно, це Гуллівер, з яким асоціює себе художник. Там же, на «клавішах», зображене ще одне колесо Часу, що ледь проглядається на темному тлі.  З правої дуги виповзають жерла трьох труб, отвори для яких розміщені на «клавішах» протилежного ряду. У нижній сфері між мотками мотузок, що символізують інші світи, заховався одинокий вітрильник – знаковий елемент мандрів Гуллівера. Асоціативний ряд доповнюють окремі деталі в різних частинах композиції: драбина на віадуці у 9-му секторі, людське вухо в одній із арок між першим та другим секторами, дзвіночки, порожні миски, риб’ячі голови.
У даному офорті відчутний вплив на автора символіки творів нідерландських митців XV–XVI століть та концептуальні ідеї графіка ХХ століття Мауріца Ешера у проблемі співвідношень Простору та Часу, їхніх протиріч та тотожностей.
 
Надписи та символи
Справа внизу під відтиском авторський підпис «А. Аксінін – 78»