Ескіз до монументального розпису на території Львівського державного шкіряного підприємства (до 1976 р. – шкіряна фірма «Світанок»)

Ескіз належить до серії, що була реалізована в розписах клубу Львівського шкіряного підприємства (1980 р.). Нині розписи фактично втрачені. Ця робота присвячена розповіді про історію шкіряного виробництва, але не лише в контексті оброблення шкури та отримання кінцевої сировини, – глядач має змогу дізнатись, який асортимент ужиткових виробів ще донедавна виготовляли з цих матеріалів. Перед нами розгортається сценка на ярмарку, де майстри продають сідла, ярма, вуздечки та інші частини кінської збруї, буденне та святкове жіноче й чоловіче взуття (червоні чоботи). Сезонність одягу персонажів і типи придбаного взуття свідчать, що дія відбувається перед релігійним святом весною або восени. Окрім того, можна припустити, що регіонально ярмарок відбувається на Гуцульщині (характерна оранжева запаска у жінки на передньому плані, специфічні брилі та постоли у декількох чоловіків), хоча, можливо, це й інший етнографічний регіон (шапки типу кучми у чоловіків більш властиві районам, що межують з Молдовою). На відміну від більшості інших ескізів розписів, постаті всіх персонажів вирішені реалістичніше, гама холодна (ультрамарин, холодні земляні відтінки, розбілений фіолетовий), з окремими незначними теплими акцентами (червоний та оранжевий). Композиція розбудована на декількох планах: на передньому – чоловік та жінка у правій частині йдуть з придбаними сап’янцями. На віддалі від них у лівій частині – чоловік та жінка стоять поруч ятки із взуттям, чоловік активно спілкується з ремісником-продавцем. Трохи у глибині композиції з правого боку – чоловік веде коня, для якого придбав хомут, оброблений шкірою. Позаду – ятка з кінською збруєю, біля якої стоїть троє чоловіків та п’ятеро жінок, обернених до прилавка спинами. У крайньому правому куті композиції зображена велика група чоловіків та жінок. Глядач може побачити лише їхні голови: частина облич з правого боку нечітка, подана доволі декоративно. У шести персонажів яскраві, наче намальовані, червоні щоки. Це важливо, адже у практиці буковинців, зокрема проведенні Красноїльської Маланки, була традиція таким чином розмальовувати обличчя учасників дійства незалежно від їхнього гендеру. Однак про останнє стверджувати складно з огляду на відносно легкий для зимового сезону тип вбрання інших персонажів, хоча наявність у частини головних уборів, характерних для Буковини, також дозволяє припустити, що дія відбувається не на Гуцульщині.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького