Композиція

Символічна композиція присвячена симультанному зображенню української історії XX століття від подій Громадянської війни до ідеалістичної алюзії на визвольні змагання. Окрім того, одним з потенційних джерел інспірації є поема-містерія Тараса Шевченка «Великий льох» (1845), у якій зображені епічні та деталізовані сцени результатів військових дій та каральних заходів. Підтвердженням цього є прикінцева теза тексту, котра, вірогідно, проілюстрована у правій частині картини: «Встане Україна / І розвіє тьму неволі, (...)». Загальна специфіка вирішення композиції й стилізації, застосована художником, відсилає до практик народного малярства та іконопису – на тлі умовно-площинного зеленкавого позему та блакитного неба стоїть дерево, що частково висохло, частково вкрите листям з правого боку, а з лівого чимось на кшталт кривавих суцвіть, від яких по стовбуру йдуть потоки крові. Внизу при корінні дерева зображено стилізований череп, що нагадує мотив голови Адама у зображенні Розп’яття на Голгофі. Під цим деревом знаходиться величезний розлам-прірва, у якому розгортаються макабричні битви всіх проти всіх, на кшталт творів Пітера Брейгеля Старшого «Падіння янголів» (1562) або «Тріумф Смерті» (1563) чи пекельних видінь Ієроніма Босха (1500–1510). З лівого боку від цієї сцени зображено велику групу літніх жінок у народних строях, які голосять над вбитим червоноармійцем у формі часів Громадянської війни. Позаду них розгортається видиво з тисячами людей, які йдуть у пащі чогось на кшталт босхівського пекельного міста, де поруч із фантастичними потворами (Левіафаном?) зображена вогняна титанічно-величезна півфігурна постать червоноармійця у будьонівці з сурмою та списом. Те, як він тримає їх у правій руці, є виразним відсиланням на іконографію Архистратига Михаїла на вогняному крилатому коні, коли він, за однією з версій, виступає вісником Апокаліпсиса (поширено передусім у старообрядців). Водночас сюжет розгортається у правій частині від дерева: на тлі скрученого зі стиглого колосся вінка (радше нагадує Уробороса), доповненого жовтими та блакитними стрічками, стоять у фас двоє молодих людей – чоловік та жінка. Їхнє вбрання з виразними етнорегіональними ознаками – на хлопцеві сіра хутряна шапка; доколінна сорочка з незначним темним декором на вирізі біля шиї, доповнена широким шкіряним чересом; штани з вишитим чорним геометричним рисунком на колінах; на ногах темне взуття, швидше за все шкіряні постоли; у правій руці – топірець, а лівій – люлька. Дівчина у пишно декорованому вінку з чисельними прикрасами та стрічками; на шиї у неї багаті червоні (коралові?) намиста у три грубих й чотири тонших разки; сорочка оздоблена вишивкою на рукавах, завершених манжетами-воланами; внизу червона плахта, доповнена тканою чорно-червоною запаскою; й це закріплено на поясі швидше за все широкою крайкою; на ногах – чобітки темного кольору з невеликим каблуком. Позаду них зображено дві схематичні фігури вершників із синьо-жовтими прапорами та вінками з різноколірними стрічками (червоними, жовтими, зеленими та синіми). Трактування цих вершників, та передусім профільних фігур коней теж вочевидь має іконописні алюзії на постаті святих вершників, зокрема святого великомученика Георгія Побідоносця та Теодора Стратилата. Загалом робота варта особливої уваги з огляду на ідеологічний контекст у час створення та на безперечну унікальність такого відверто політизованого, опозиційного сюжету, що не має аналогів у практиках митців, які працювали в УРСР.

У нижньому правому куті напис: «В. ПолеВоЙ 65»

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького