Св. Себастьян

Полотно зі збірки ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького присвячено відомому та іконографічно диференційованому сюжету мучеництва св. Себастьяна. Згідно з агіографічною традицією, Себастьян народився бл. 265 року в місті Нарбоні (Франція) й за часів імператорів-співправителів Діоклетіана і Максиміана обіймав посаду начальника придворної варти. Себастьян був хоробрим, мудрим і справедливим, авторитетом для воїнів і придворних. Як таємний християнин, він допомагав братам по вірі і навернув до неї багатьох. Імператор Діоклетіан дізнався про це, допитав Себастьяна особисто, пересвідчився у непохитності його переконань і прирік до страти. Героя відвели за місто, прив’язали до дерева і розстріляли з луків. Дружина чиновника Кастула Ірина прийшла вночі, аби поховати мученика, проте той був іще живим. Вона перенесла його до свого дому, де він дивом одужав від отриманих ран. Друзі благали Себастьяна покинути Рим, однак той відмовився. Біля язичницького храму він побачив Діоклетіана і Максиміана та публічно звинуватив їх у жорстокому поводженні з християнами. Діоклетіан наказав відвести Себастьяна на іподром, де його забили палицями до смерті, а тіло кинули у стічний канал Тибру – Клоаку Максима. У ніч після смерті святий уві сні явився християнці Луцині, попросив забрати його тіло і поховати. Благочестива римлянка виконала заповіт у катакомбах біля Аппієвої дороги. Над могилою святого у IV ст. була споруджена церква Сан Себастьяно фуорі ле Мура. У творі «Св. Себастьян» із галерейної збірки невідомий художник початку XVII ст. інтерпретує тему згідно з образно-пластичними принципами караваджизму. Так, характерним для Караваджо є драматичне забарвлення образу, помітне як у виборі, так і потрактуванні агіографічного сюжету. Типово караваджистським є відчитання теми поза традиційною іконографією, художньою та інтелектуальною традиціями, крізь призму «відкритого» неопосередкованого бачення світу, призму життя. Підтвердженням «антитрадиціоналізму» караваджизму слугує вибір предметом зображення не самої страти, а вполонення св. Себастьяна й зв’язування йому рук. Останнє не лише побутовізує композицію, а й надає їй часової тривалості, позаяк трагічні кульмінація і розв’язка відомі для глядача. Часовій «розімкненості» полотна суголосить просторова – спрямований у височінь трансцендентного погляд святого. Драматичну напругу посилюють характерні для караваджизму «стиснутість» внутрішньокартинного простору, крупномасштабність постатей, їх скульптурне моделювання і наближення до глядача. Динамізму, драматизму і символічної глибини роботі надає зіставлення діагоналей, одну з яких окреслює похилена постать ката, другу – погляд святого. Протиставлення Добра і Зла символізують контрасти світла і тіні (к’яроскуро), тенебризм, завдяки якому прекрасне, ідеалізоване, яскраво освітлене тіло св. Себастьяна наче виринає зі світової пітьми, ідеалізоване зображення мученика і побутовізоване – вартового. Зі жертовно пролитою кров’ю і пітьмою смерті асоціюється червоне вбрання сатрапа на чорному тлі.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького