«Погруддя Тадеуша Костюка» (1893) – приклад поєднання у творчості Т. Баронча ремінісценцій романтизму, динамізму необарокового формотворення, об’єктивності у відтворенні деталей та індивідуальних портретних рис. Так, в одному із проєктів пам’ятника в Чикаго військовому і політичному діячу, учаснику Війни за незалежність США, керівнику польського повстання 1794 р., генералісимусу армії Речі Посполитої візуалізовано концепцію національного героя, національного месії, бунтівної непересічної особистості. Особливостями проєкту є піднесеність образу, пластичне втілення естетичних категорій величного та героїчного, моделювання «історичного епічного хронотопу», в якому портретований «предстоїть» перед Вітчизною, нацією, майбутнім, «нададресатом-історією». Втіленню задуму слугують відкритість обличчя, відкинута голова, погляд, спрямований вдалечінь. Контрастом до героїчної тональності образу сприймається ретельне моделювання обличчя, позбавленого ідеалізації, у повноті вікових ознак. На необарокові інспірації вказує енергійна ліпка об’ємів, відкинуте волосся, експресивні бганки елементів вбрання. Традиціям репрезентативного портрета відповідає зображення лаврової гілки – символу безсмертя, тріумфу, перемоги. До художньої інтерпретації образу Т. Костюшка Т. Баронч звертається й згодом, у нереалізованому проєкті пам’ятника для Львова (1904) зі збірки ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького (інв. ном. С-І-24).