Азербайджанський костюм

Антоніна Іванова

Основна інформація

ID: Г-V-1540
Автор: Антоніна Іванова
Назва: Азербайджанський костюм
Дата створення: 1968
Країна: СРСР
Техніка: рисунок
Матеріал: папір олівець
Розміри (висота x ширина, см): 21.7 x 8.5

Додатково

Вид: графіка
Жанр: декоративний
Провенанс: Передано Всесоюзним художнім комбінатом у Москві, 1977. Спадщина А. Іванової

Інформація про автора

Автор: Антоніна Іванова
Автор мовою оригіналу: Antonina Ivanova
Роки життя: 1893–1972
Країна: російська імперія, УРСР, тепер Україна
Біографія: Відповідно до автобіографії Антоніни Іванової 1949 р. (матеріали Архіву Московського відділу Спілки художників оп-1, д.423, опубліковані дослідником Віктором Котляровим), мисткиня народилася 1893 р. у селі Кагарлик Київської губернії (Російська Імперія), навчалась у Санкт-Петербурзі (з 1914 – Петроград), зокрема, згідно з інформацією науковця Ярослава Кравченко, у рисувальній школі при Товаристві заохочення художників (серед викладачів такі живописці й графіки як Іван Білібін, Мстислав Добужинський і Микола Реріх) та у Нових Майстернях Н. Яковлєва. Як вказує В. Котляров, у цей же ж період Антоніна Іванова була експоненткою «Світу мистецтва» (1918).
Відповідно до архівних матеріалів МВСХ, дослідник В. Котляров стверджує, що після повернення до Києва мисткиня викладала у сільській школі. Хоча, згідно зі збереженою довідкою від 16.11.1919, Антоніна Іванова обіймала посаду вчительки Шубівського училища (згідно з даними ЦДАМЛМ України). Паралельно з викладацькою роботою, як зауважує дослідниця Оксана Сторчай, художниця навчалася в Українській академії мистецтв у класі Михайла Бойчука та разом з Оксаною Павленко увійшла до першого випуску. Відповідно до збережених фотографічних матеріалів, зокрема з архіву Галереї, з Антоніною Івановою навчалися Оксана Павленко, Тимко Бойчук, Сергій Колос, Роберт Лісовський.
Згідно з опублікованими В. Котляровим матеріалами, з 1923 року художниця поїхала у Москву, щоб вступити до ВХУТЕМАСу. На той час ректором був Володимир Фаворський, живописець і графік, близький у багатьох теоретичних аспектах до Михайла Бойчука, зокрема в увазі до давньоруського та візантійського сакрального мистецтва, італійського дученто, треченто і кватроченто, а також у питаннях потенціалу народного мистецтва, необхідності розбудови нової візуальної мови, суголосної ідеям «зворотної перспективи». Антоніна Іванова не змогла вступити на навчання, але надалі залишилася творити у цьому місті. Зокрема працювала в конторі «Мосекуст». Як припускає дослідниця О. Сторчай, до працевлаштування Антоніни Іванової вірогідно була причетна Євгенія Прибильська, дослідниця та художня діячка, до сфери інтересів якої належали питання народного мистецтва, зокрема текстилю. Також, згідно з інформацією В. Котлярова, «за декоративну композицію на Міжнародній виставці у Парижі (1925) мисткиня “отримала право на золоту медаль”, але була нагороджена срібною». Відповідно до Liste des récompenses. Exposition internationale des arts décoratifs et industriels modernes, Paris (1925), прізвище Антоніни Іванової у списках відсутнє, однак найімовірніше вона була в одній з творчих груп, що за результатами виставки отримали відзнаки (детально: Liste des récompenses / Exposition internationale des arts décoratifs et industriels modernes, Paris 1925. - S. 62 // https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k3154628/f95.item). На цей період припадає, як зазначає дослідник Ярослав Кравченко, членство Антоніни Іванової в Асоціації революційного мистецтва України (1927–1930), що підтверджено в автобіографії 1949 року (архів МВСХ оп-1, д.423).
Паралельно з основною діяльністю у Москві, Антоніна Іванова періодично виїздила у творчі відрядження, виконувала розписи Селянського санаторію ім. ВУЦВК в м. Одеса (згідно з довідкою про продовження виконання робіт за підписом Михайла Бойчука від 1928, згідно з матеріалами ЦДАМЛМ України). Відповідно до збережених документів у ЦДАМЛМ України за період від 1928 до 1929, Антоніна Іванова вела активну робочу комунікацію з Всеукраїнським товариством культурного зв’язку із закордоном, Живописно-виставковим комбінатом Художнього фонду СРСР, Українським союзом художньо-промислових кооперативів «Укрхудожпром», Відділом з вивчення мистецтва народів СРСР при Державній академії художніх наук. Як зазначає сама художниця в автобіографії, «Наприкінці 20-х працювала у секторі з вивчення народного мистецтва ДАХН» (архів МВСХ оп-1, д.423).
Окрім того, важливий період у діяльності художниці пов’язаний з творчою співпрацею зі своїм чоловіком Михайлом Лезвієвим (1895–1937), учнем Михайла Бойчука (детально: Хорунжа Г., Максимів М. Бойчукіст Михайло Лезвієв: невідома спадщина (твори з колекції та архіву ЛНГМ ім. Б. Г. Возницького)// Образотворче мистецтво. Вип.3-4. – Київ, 2022. – С. 94-98 та Вип. 1-2. – Київ, 2023. – С. 82-85). Мова про період 1934–1937, зокрема про комплексні оформлення об’єктів на території Кабардино-Балкарської автономної області (назва чинна від 1922 до 1936). Наприклад, у м. Нальчик (Палац піонерів, педінститут, готель, Ленінське навчальне містечко) та у сусідньому селі Верхній Акбаш. Окрім того, від 1934 до 1957 (за даними ЦДАМЛМ України) Антоніна Іванова виконувала художні роботи у царині образотворчого та декоративного мистецтва на базі угод, договорів та нарядів з Майстернею НКО УСРР, московським відділом Спілки художників СРСР, Державним академічним Малим театром (Москва), Живописно-виставковим виробничим комбінатом Художнього фонду СРСР, майстернею з розпису тканини Живописно-виставкового виробничого комбінату Художнього фонду СРСР, Комбінатом декоративно-ужиткового мистецтва (Москва). Загалом саме на цей період припадає активна мистецька діяльність Антоніни Іванової у живописних, графічних, декоративно-ужиткових практиках, передусім у художньому розпису по шовку. Окрім того, станом на 1932–1940 Антоніна Іванова входила до профспілки працівників швейної промисловості СРСР.
У зв’язку зі складною хворобою (ОС-1 Ф № 355 ЦДАМЛМ України, документи від 27.12.1924 р. до 11.02.1956 р.) Антоніна Іванова мала фізичні обмеження, що ускладнювали творчу та наукову роботу (це також стало причиною смерті 1972 року). Однак вона брала участь у виставковій діяльності в СРСР та за його межами й, як зазначає дослідник Я. Кравченко, організувала персональні виставки у Києві (1936) та Москві (1935 та 1970).
Винятково важливими для уточнення біографії та хронології творчості художниці є листування з Г. Г. Гінзлер, С. Г. Колос, Г. С. Колос, О. Т. Павленко (значна частина опублікована дослідницею О. Сторчай, детально: http://sm.etnolog.org.ua/zmist/2020/1-2/107.pdf; та http://sm.etnolog.org.ua/zmist/2020/1-2/119.pdf), М. Трубецькою, М. Юнак та іншими персоналіями (з цими матеріалами можна ознайомитись у ОС-1 Ф № 355 ЦДАМЛМ України).

Опис роботи

Всю площину аркуша займає фігура молодого чоловіка, вбраного у народний азербайджанський костюм: довгий халат, шальвари, підперезані пасом, на голові – кругла шапка (арахчин), на ногах – своєрідні капці (чарих). Персонаж зображений у чверть оберту вправо, з головою у профіль. У правій зігнутій в лікті руці він тримає квітку лотоса, у лівій, опущеній донизу, – довгу палицю.

Надписи та символи

На звороті вгорі посередині напис олівцем: «Азербайджанский костюм / 1968 г 22 х 9»; справа в овалі: «67». У лівому верхньому куті аркуша: «N 59». Внизу зліва фіолетовим: «№ Г-V-1540/ ЛКГ».

Правове регулювання

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького