Медаль «Костюшко, Ляфает, Хлопіцький»

Тадеуш Костюшко (Andrzej Tadeusz Bonawentura Kościuszko) (04.02.1746–15.10.1817) – польський військовий і політичний діяч, учасник Американської революції та очільник польського повстання 1794 р. Вважається національним героєм Польщі, Білорусі, Литви та Сполучених Штатів, почесний громадянин Франції. Народився у шляхетській родині у лютому 1746 р. у фольварку Меречівщина біля містечка Коссово (сучасний Івацевичський район Брестської області, Республіка Білорусь; на той час – у складі Великого князівства Литовського, Річ Посполита). Точна дата його народження невідома; зазвичай наводяться дати 4 та 12 лютого. У 1755 р. вступив до школи чернечого ордену піарів у місті Любешові, де провчився до 1760 р. У 1765–1769 рр. навчався у створеній Станіславом Понятовським Варшавській лицарській школі – фактично військовій академії, де готували офіцерів. Обрав спеціальність військового інженера й закінчив школу в чині капітана. У 1768 р., у часі громадянської війни, покинув країну. В 1769 р. отримав королівську стипендію і вирушив до Парижу для навчання у військовій академії, однак, з огляду на відсутність французького громадянства, не був зарахований у неї і розпочав навчання у Королівській академії живопису та скульптури. Упродовж п’яти років слухав лекції та регулярно відвідував бібліотеку Французької Військової академії. Після подорожі до Англії, Італії, Швейцарії та Німеччини влітку 1774 р. повернувся до Варшави. Попри чудові рекомендації, не зумів влаштуватися до польської армії, оскільки не міг дозволити собі патент на офіцерський чин. Найнявся учителем у сім’ю магната Сосновського та закохався у його доньку, Людвіку Сосновську. Батько завадив закоханим одружитися й Тадеуш покинув країну, однак кохання до Людвіки проніс крізь життя. У червні 1776 р. Т. Костюшко прибув до Північної Америки, де взяв участь в Американській революції. Наступні вісім років служив офіцером американської армії. Прославився як блискучий фортифікатор та інженер. У 1784 р. повернувся на батьківщину. Згодом емігрував до Франції. У березні 1794 р. повернувся до Польщі. 24 березня у Кракові оголосив про початок повстання – першого у низці визвольних рухів проти сусідніх держав, що окупували країну. 7 травня 1794 р. видав Поланецький універсал – перший законодавчий акт, в якому польських селян було розглянуто як громадян. 10 жовтня в бою із російськими військами був важко поранений, узятий в полон та ув’язнений у Петропавлівській фортеці. Після звільнення в серпні 1797 р. відбув до Америки. У 1798 р. повернувся до Європи. В 1799 р. двічі зустрічався з Наполеоном. У 1815 р. відмовився від запрошення Олександра I очолити адміністрацію Царства Польського після звістки, що Польща не буде відновлена у межах 1772 р. Помер 15 жовтня 1817 р. у швейцарському місті Золотурн. Жільбер де Лафаєт (справжнє ім’я – Жільбер дю Мотьє) (Gilbert du Motier) (06.09.1757–20.05.1834) – французький військовий і політичний діяч, учасник трьох революцій: Американської війни за незалежність, Великої французької революції та Липневої революції 1830 р. Народився в шляхетській родині, його батько був гренадерським полковником. У 1768 р. вступив в один із найбільш аристократичних навчальних закладів Франції – коледж Плессі, який закінчив у 1772 р. У 1773 р. отримав призначення на пост командувача кавалерійського полку Ноайль. У 1775 р. був підвищений по службі та у чині капітана перейшов у гарнізон міста Мец. 11 квітня 1774 р., маркіз де Лафаєт взяв шлюб з Адрієною, донькою герцога д’Айена. У 1777 р. відбув до Америки, де став ад’ютантом Дж. Вашингтона. Був учасником бойових дій у війні за незалежність США. У 1789 р. був обраний до Генеральних штатів і після взяття Бастилії 14 липня став командувачем Національної гвардії. Згодом відмовився від ліберально-конституційних переконань. 17 липня 1791 р. під час варенської кризи керував розстрілом антимонархічної демонстрації на Марсовому полі в Парижі. У 1792 р. був призначений командувачем однієї з армій, намагався чинити тиск на Законодавчі збори, а згодом, 19 серпня 1792 р., повів війська на революційний Париж. При втечі після поразки був взятий у полон австрійцями. У 1797 р. був звільнений і незабаром повернувся до Франції, де перебував до 1814 р. У 1802 р. написав Наполеону лист з протестом проти встановлення одноосібної влади. Під час Ста днів не прийняв пропозицію Наполеона про титул пера, однак вступив у палату депутатів і був в опозиції до влади Бурбонів. 29 липня 1830 р. взяв на себе командування національною гвардією. Зберіг переконання, що встановлення республіканського ладу у Франції передчасне, бо у суспільстві стійкі монархічні погляди. Помер 20 травня 1834 р. у Парижі. Похований на цвинтарі Пікпюс. Юзеф Ґжеґож Хлопіцький (Józef Grzegorz Chłopicki) (14.03.1771–30.09.1854) – генерал Польської армії, учасник повстання Костюшка, наполеонівських війн, Листопадового повстання. Народився в місті Капустин (нині Хмельницька обл.) у небагатій шляхетській родині. Батько – чашник Брацлавський Франциск Хлопіцький, мати – Маріанна з Ленкевичів. Навчався в школах отців-василіян у Немирові, Вінниці та Шаргороді. З раннього віку виявляв інтерес до військової справи. У 1785 р. утік з монастирської школи й вступив до армії. Брав участь у кампаніях польсько-російської війни 1792 р. Після другого поділу Польщі полк Ю. Ґ. Хлопіцького увійшов до складу російської армії. У 1794 р. після спалаху повстання Т. Костюшка вступив до повстанської армії й воював у дивізії А. Понінського (1758 або 1759 – 1816). Після придушення повстання і третього поділу Польщі в 1795 р. емігрував до революційної Франції. 19 червня 1799 р. був поранений у битві під Требією. Брав участь у кампаніях в Італії (1805) та Неаполітанському королівстві (1806). Отримав чин полковника у створеному за указом Наполеона 6 квітня 1807 р. в Сілезії польсько-італійському легіоні. Згодом очолив створений на його основі «Легіон Вісли», який у 1808–1812 рр. воював в Іспанії. Взяв участь у поході Наполеона на Росію. 10 вересня 1812 р. під Можайськом отримав важке поранення й не зміг брати участь у подальших боях. 31 грудня 1813 р. відправлений у відставку, у 1814 р. повернувся до Польщі. Цього ж року прийнятий Олександром I в Армію Королівства Польського в чині генерал-лейтенанта. У жовтні 1818 р. через конфлікти з намісником царя в Польщі, великим князем Костянтином, пішов у відставку. Під час Листопадового повстання 1830–1831 рр. командував Військом Польським та обіймав посаду «диктатора». Помер у Кракові 30 вересня 1854 р., похований в місті Кшешовіце.

«KOSCEUSZKO. LAFAYETTE. CHŁOPICKI. MDCCCXXX».

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького