Чоловік у кашкеті

Арнольд Шаргородський

Основна інформація

ID: Ф.Шар.Арх.ЛКГ-48
Автор: Арнольд Шаргородський
Назва: Чоловік у кашкеті
Дата створення: 1963
Країна: СРСР
Культура: Мистецтво радянського періоду
Техніка: рисунок
Матеріал: папір туш
Розміри (висота x ширина, см): 13.4 x 6.9

Додатково

Вид: графіка
Жанр: портретний
Сюжет: Портрет
Провенанс: Передано до музею від автора (Арнольда Шаргородського)

Інформація про автора

Автор: Арнольд Шаргородський
Роки життя: 1946–2015
Країна: СРСР, США
Біографія: Арнольд Шаргородський (Шаррад) (12.04.1946 – 12.04.2015) радянсько-американський художник єврейського походження, уродженець Одеси. Тривалий час проживав та працював у Львові, згодом (1974) емігрував до США, де провів решту свого життя. Сім’я Шаргородських переїхала з Одеси до Львова, бо наприкінці 1953 року Театр Радянської Армії Одеського військового округу, у якому працювали батьки художника, було перебазовано до Львова (31.12.1953 відбувся офіційний мітинг з цієї нагоди за участі І. Вільде та М. Рудницького). Відомо, що батько митця, Давид Аронович Шаргородський (04.01.1911 – 03.01.1992), мав комедійний дар, що засвідчено у постановках Д. Угрюмова «Крісло № 16» (роль драматурга-ремісника Пузирєва, 1960), А. Ронштейна «Улугбек» і «Затюканий апостол» (у рамках фестивалю драматургії до 50-річчя утворення СРСР, роль Фарманшаха Корчі й роль Діда, 1972), та «Остання жертва» (за А. Островським, роль Салтан Салтанича, 1973). Ключовою для майбутнього художника стала ретельна самоосвіта та вибірковий підхід до професійних комунікацій, зокрема з Леопольдом Левицьким, Михайлом Ліщинером, Веніаміном Сіпером, Іваном Скобалом, Дмитром Шелестом. Джерелами натхнення для А. Шаргородського, вплив яких помітний у його творчості, були роботи Володимира Германа, Франсіско Гойї, Ель Греко, Джоржіо де Кіріко, Рене Маґріта, Анрі Матісса, Хуана Міро, Джорджіо Моранді, Едварда Мунка, Джексона Поллока, Юло Ільмара Соостера, Хаїма Сутіна, Олега Целкова, Шолома Шварца, Михайла Шемякіна, а також практики французьких імпресіоністів та німецьких експресіоністів. Згодом Ігор Сатановський відзначав, що роботи митця американського періоду «вирізняє власна "психопатологічна експресія"». Серед львівських художників А. Шаррад виокремлював Марґіт Сельську, критично відгукувався про офіційних молодих художників, зокрема Володимира Патика, Ласло Пушкаша та Любомира Медвідя. Окрім живопису та графіки митець створював асамбляжі, колажі, експериментував у царині концептуального мистецтва та попарту. Зі спогадів А. Шаргородського відомо, що фортепіано опановував в учениці композитора Миколи Римського-Корсакова (запис бесіди з Ігорем Сатановським, Анатолієм Гланцом та Мартою Яміолковською, Бруклін, 13.06.2013). Ще у львівський період брав участь у локальних виставках молодих художників, зокрема у Львівській картинній галереї. Три рази пробував вступити у Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, однак не пройшов конкурсу. 1971 взяв участь у знаковому мистецькому проєкті «VI виставка творів молодих художників» (Львівська картинна галерея, нині Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького). У буклеті до виставки серед короткого списку вибраних учасників окремо згадано прізвище Арнольда Шаргородського (поруч з Миколою Андрущенком, Василем Гудаком, Юрієм Дворником, Францом Черняком та Ігорем Яновичем). Загалом експонентів цього проєкту було 109. Як зазначено у буклеті, більшість молодих митців були представлені вперше (здебільшого вони були студентами Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва та Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова). Працював художником в одному з львівських палаців культури, також займався реставрацією, відтак серед його професійних комунікацій зокрема був Вадим Волков. Згодом, вже у Нью-Йорку, в реставраційній майстерні А. Шаррад познайомився з Сальвадором Далі. У роботах львівського періоду переважають експерименти з різною стилістикою та пошук власної манери, що згодом набуде виразно експресіоністичного звучання. Також у творах з колекції Галереї є зразки чисельних досліджень єврейської культури, зокрема писемності. А. Шаргородський цікавився кабалістикою, хоча, як він сам зазначав у пізній період: «Жодної різниці: синагога, костел, православна церква. Бог – єдиний, і не важливо, яку форму приймає спілкування з ним. Жодної певної релігії я не дотримуюсь» (інтерв'ю Василю Агафонову, 03.06.1988). У цьому ж інтерв’ю А. Шаррад зауважив, що ключові проблеми сучасної людини й творчості у тому, що за наслідком впливу концепцій Зигмунда Фройда «зникло відчуття осмисленості буття», а відтак, головний ворог людині – «…вона сама. Фройд їй сказав: ти нікчемна, й це нормально, не бійся й будь такою. Доктрина Фройда дала певний позитивний імпульс, породила живопис, орієнтований на підсвідоме: абстрактний імпресіонізм, сюрреалізм і декілька інших "ізмів", але "вбивство" Бога – непробачне». Твори, які зараз зберігаються у колекції Галереї, художнику заборонили вивозити при виїзді за кордон. Згодом він подарував їх музею, й в одному з останніх прижиттєвих інтерв’ю митець відзначив, що йому важливо, що його роботи зберігаються у такому музеї, де є роботи Франсіско Гойї, Жоржа де Латура та інших визначних художників, як польських, так і російських. Твори А. Шаргородського зберігаються у ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького, Музеї сучасного російського мистецтва (Нью-Джерсі, США), численних приватних колекціях, зокрема галереї WOLFS (Клівленд, США) режисера Федеріко Фелліні (Рим, Італія). В автобіографії художника зазначено, що його роботи зберігались у Музеї російського неофіційного мистецтва у вигнанні (Монжерон, Франція, 1976, організатор Олександр Глезер), однак офіційного підтвердження поки не знайдено. Роботи митця та інформація про нього була опублікована у таких виданнях, як незалежний нью-йоркський часопис «Novaya Koja» видавництва Koja Pres (Вип. 5, 2014) та антологія «The Blue Lagoon» (3Б, 1980–1986, Ньютонвілл, Массачусетс, США).

Опис роботи

Стилізований, але впізнаваний рисунок тушшю фігури юнака (вік зображеного, швидше за все, до 18–19 років). Він сидить, заклавши ногу на ногу, руки поклав до кишень. Привертають увагу зображені на хлопцеві модні на той час туфлі (нехарактерний гострий носок, підошва не «манка», а шкіряна), штани з підворотом («манжета») крою «дудочки» (завужені). Головний убір – модна на той час кепка «кашка» (специфічний фактурний матеріал із товстої шерстяної нитки з неоднорідним рисунком), а куртка з синтетичної тканини на зразок «болоньї».

Надписи та символи

У правому нижньому куті – 1963

Правове регулювання

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького