[Роза вітрів] (аркуш 8 із серії «Королівство Абсурдів Джонатана Свіфта»)

Графічна спадщина Олександра Аксініна містить серії офортів за мотивами деяких літературних творів, одним з котрих є «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта (1977–1978). У цій серії (так само, як і в інших, наприклад за мотивами «Аліси в Країні див» Льюіса Керрола), Аксінін часто перетворює тексти в частину зображення. Творчому світу художника характерна згущена інтелектуальна атмосфера, сповнена «кодами естетичної інформації». Він «вводить у свої роботи предметний ряд, який символічно має відтворити не окрему частину тексту, а дати образ тексту загалом, служити знаком, матрицею ілюстрованого словесного твору», зазначає мистецтвознавець Михайло Соколов.
8-й аркуш з 11-ти офортів із серії «Королівство Абсурдів Джонатана Свіфта». Сам художник у своєму щоденнику записав декілька назв своїх композицій. Одну з них він іменував як «Розу вітрів». Ця назва найбільше відповідає даному офорту. 
Крім «Мандрів Гуллівера» О. Аксінін надихався також першим памфлетом Дж. Свіфта «Казка діжки» (A Tale of a Tub), написаним у 1694–1697 рр. У VIII розділі Казки йдеться про філософів-еолістів (назва від імені грецького бога вітрів Еола), які вважали першопричиною всього вітер. Людина, буцімто, привносить крихти вітру у буття. Жерці цього віровчення часто-густо стоять перед вітром з роззявленими писками для того, щоб потім відригнути ці крихти для блага людства. Художник зобразив осідок жерців у вигляді споруди, що нагадує Колізей, забудова якого замикається всередині лабіринтом, що розгортається з сувою аркуша, представляючи паркан, складений з вертикальних дощок. Фасад розгорнутої споруди посідає три яруси. В арках нижнього ярусу – масні людські язики, які почергово або прибиті цвяхами донизу, або тримають посередині миски, очевидно наповнені крихтами камінчиків із повітря. Миски з такими ж камінчиками присутні в арках другого ярусу, а на третьому підвішені дзвіночки. «Колізей» відділений від зовнішнього світу ровом та високим парканом, покритим гострими шипами. Аналогічні шипи посідають і стіни закрученого до середини сувою. У наверші зовнішнього паркану встановлені відерця – порожні та заповнені. Від стін сувою-спіралі догори випростані довгі жердини з сачками, в які влітають із поривом вітру крихти камінчиків. Окремі сачки мають язики; два язики також спочивають, перегнувшись через паркан лабіринту. Одна з дощок зовнішнього паркану виламана та перекинута через рів як місток, на якому лежить гральний кубик. Через отвір відірваної дошки проглядається водний простір із вітрильником на обрії. Від мостика по дощатому настилу з вкрапленими в нього камінцями повзуть до язиків равлик та кріль. А справа від «Колізею» причаївся жук-рогач, поруч з яким навскіс прописано: А. АКСИНИН–1978. Дрібні кульки-камінці заповнюють майже весь композиційний простір: вони у небі, на вертикалях стін, на поземі, їхні розсипи також на язиках в арках. Дрібні елементи зображень примушують глядача зосередитися на окремих деталях і спробувати увійти у втаємничений зміст твору. Художник максимально лаконізує композиційну конструкцію, в якій чіткий вертикальний ритм поєднується з колообертом спіралі в центрі. Три діагональні жердини вгорі з підвішеними на них овальними предметами збагачують конструктивну побудову твору.
«Езоповою» мовою художник віддзеркалює дійсність, що його оточує, наповнену непотребом балаканини, прожектерства та абсурдних рішень, наслідуючи ідейний зміст, композиційну наповненість та символічні основи нідерландських художників XV – XVI століть Ієроніма Босха та Пітера Брейгеля-старшого.
 

Справа внизу під відтиском авторський підпис «А. Аксінін – 78»

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького