Весільний поїзд

Робота «Весільний поїзд» належить до ключових живописних творів Василя Польового, у якому від специфіки авторської манери до технологічних особливостей виконання можна виявити виняткову самобутність художника. Варто в контексті сюжету та стилістики визначити елементи діалогу з творчими напрацюваннями таких авторів, як Олександр Волков («Весілля», 1927 р., та інші його роботи) й авторів-сучасників з колекції Музею мистецтв ім. І. В. Савицького (Нукус, Узбекистан) 1930-х рр. До певної міри тут відчутні алюзії на практики бойчукістів. У період проживання у Москві Василь Польовий спілкувався з мисткинею кола Михайла Бойчука Оксаною Павленко. Збереглося рисункове зображення художниці, виконане живописцем, з написом портретованої: «Гарний портрет й добрий рисунок». Після переїзду до Львова серед художників, з якими Василь Польовий підтримував стосунки, був бойчукіст Охрім Кравченко. Можемо констатувати, що питання динаміки, гармонії та емоційно-психологічного сприйняття композиції «Весільний поїзд» вирішено оригінально й вдумливо. Процес реалізації ідеї не був швидким, адже при візуальному огляді можемо побачити, як митець вносив корективи у готову роботу, шукав найкраще вирішення для образу. Перед глядачем розгортається процес пересування учасників весільного дійства у декількох транспортних засобах, зокрема кузовах вантажівок (за кількістю посадкових місць, вірогідно, ГАЗ-63, менш ймовірно – Studebaker або ЗІЛ 157 «Захар»). Вони їдуть за прикрашеним весільними стрічками автомобілем, імовірно ЗІМ, з лялькою у білій сукенці та фаті на капоті машини. У другій вантажівці з весільного поїзда ми заледве можемо розгледіти силуети одинадцяти (чи, можливо, більше) людей. У третій розгортається основний сюжет, який зображає актуальну на той час соціально-культурну ситуацію та розповідає про те, чим сутнісно є суспільство 1960-х років, де ще залишались елементи традиційності з певною архаїчністю, однак домінантними стають урбаністичні процеси з поступовим відчуженням всередині мікроспільнот, зокрема на рівні родини. Частина жінок на передньому плані одягнута за тенденціями тогочасної моди, дехто із завитим чи висвітленим волоссям. Поруч із ними, фактично у першому ряду, обернутий до глядача літній чоловік у капелюсі з крисами та у кептарі тримає в руках гранчак. За його спиною два персонажі народних святкувань – коза та маска вусаня з великим носом. Поряд із ними в другому ряду – група з чотирьох чоловіків, які співають. За ними – дві жінки, одна з яких у простому вінку з рожевими стрічками. Поруч них сімейна пара середнього віку, за одягом, імовірно, з міста. Біля них двоє чоловіків, один з яких у характерному вишитому кептарі. Поряд зображена обернена обличчям до глядача дівчина у дуже багато декорованому вінку з чисельними квітами, блискітками та різноколірними стрічками. В останньому ряду четверо музикантів, кожен зі своїм інструментом: скрипкою, баяном, бубном та сопілкою. Сюжет розгортається перед поворотом на гірському серпантині. Через кожного персонажа художник розкриває велику історію, за якою їхня біографія до того моменту, як вони всі опинились тут разом. Колірна строкатість, динамічність й одночасна відмежованість персонажів спільно з вектором руху весільного поїзда також є певною алегорією-натяком на те, що буде там, за межами твору.

У лівому нижньому куті напис: В Польовий 68

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького