У 80-х роках XVIII століття Францішек Олендзький отримав замовлення на виготовлення ансамблю скульптур з двох в’язнів, призначеного для оздоблення верхньої частини центрального вівтаря костелу. Митець майстерно відтворив виснажене тіло в’язня – напруга відчувається у кожному його вигині. Віртуозно володіючи різцем, скульптор зобразив чоловіка з випнутою грудною кліткою та ребрами, що проступають з-під шкіри, м’язистими руками й ногами, запалою черевною порожниною. Образ муки та страждання застиг на обличчі чоловіка. В’язневі притаманний характерний для робіт Олендзького типаж обличчя з прямим, дещо випнутим носом. В оригінальній манері автор відтворив завитки волосся, які виглядають розкуйовдженими. У пластиці переважає зовнішній ефект, що відчувається у позі фігури й театральності руху.