Мадонна і Святий Бруно

Джованні Франческо Барб’єрі (Гверчіно)

Основна інформація

ID: Ж-739
Автор: Джованні Франческо Барб’єрі (Гверчіно)
Назва: Мадонна і Святий Бруно
Техніка: олійний живопис
Матеріал: полотно олія
Розміри (висота x ширина, см): 50.5 x 37.6

Додатково

Вид: живопис
Жанр: релігійний
Провенанс: Збірка Любомирських
Експозиція: Палац Потоцьких

Інформація про автора

Автор: Джованні Франческо Барб’єрі (Гверчіно)
Роки життя: 1591–1666
Країна: Італія
Біографія: Гверчіно – італійський художник епохи бароко. Народився в Ченто, поблизу Болоньї (провінція Феррар, Італія). Хрещений 8 лютого 1591 року. Його справжнє ім’я – Джованні Франческо Барб’єрі. На творчість автора значний вплив мала традиція болонської школи. Як художник Гверчіно сформувався під впливом Людовіко Карраччі, безпосередньо не навчаючись в Академії братів Карраччі. З 1617 до 1621 митець жив у Болоньї, де написав найвидатніші свої твори. У величних вівтарних образах, таких як «Повернення Блудного сина» (Турин), «Екстаз святого Франциска» (Париж) і «Святий Вільгельм Аквітанський отримує чернечу одежу» (Болонья) автор випрацював свою живописну барокову манеру. Ранні твори – «Мучеництво святого Петра» (1618–1619, Модена, Галерея Естенсе), «Танкред і Ермінія» (1618–1619, Рим, Галерея Доріа-Памфілі) виконані з підвищеною драматизацією світла і тіні. Цей прийом лише зовні нагадує манеру Караваджо, але запозичений він у шкіл живопису Північної Італії – Феррари та Венеції. Талант Гверчіно був помічений папським легатом у Феррарі кардиналом Серра, для якого автор написав низку творів. У колі фахівців вважається, що свої найкращі роботи митець створив у молодості, тому твори, написані в ранній період, отримали назву «il vero Guercino» («справжній Гверчіно»). 1618 року митець відвідав Венецію, де на нього справили сильне враження твори Тінторетто і Якопо Бассано. 1621 року папа Григорій XV запросив Гверчіно до Риму. Прибувши до міста, художник написав знамениту фреску «Аврора» для плафона казино вілли Лудовізі, виконану у традиції блискучого венеціанського колоризму та болонського академізму. Однак римська класика стримувала барокову манеру Гверчіно. Тоді митець різко змінив манеру, відійшовши від рельєфного конструювання об’ємів світлотінню, проте використовував сміливі композиційні побудови, незвичайні ракурси та менш драматизовані жести. Цей перехід характеризують такі роботи автора: полотно «Явлення Христа Марії» (1629, Ченто, Міська Пінакотека), вівтарний образ «Поховання святої Петронілли» (1623, Рим, Капітолійський музей). У зображенні євангельського епізоду художник ще використовував емоційно-виразні можливості світлотіні, але жестикуляція дійових осіб була значно стриманішою. У 1623 році Гверчіно повернувся до Ченто. Його палітра почала висвітлюватися, а енергійна барокова манера різко змінилася у напрямі класицизму, особливо під впливом болонського художника Гвідо Рені. Після його смерті Гверчіно перебрався до Болоньї, де зайняв одне з провідних місць у колі майстрів художньої школи Рені. Стиль пізніх робіт автора став умовнішим. За манерою виконання, найбільш класицистичним твором автора є «Святий Ромуальдо» (1640–1641, Равенна, Пінакотека). У центрі зображений Святий Ромуальдо, якого ангел захищає від підступів демона. Контрасти світла й тіні виглядають більш пригашеними, але світлоносність фарб видає руку майстра болонської школи. Тканина світлої ряси Святого Ромуальдо, освітлена потоком світла, ніби сама випромінює сяйво. Це полотно було одним з останніх творів, виконаним майстром у Римі. Помер Гверчіно у Болоньї 22 грудня 1666 року. Живопис Гверчіно вивчали багато європейських майстрів наступних поколінь. Ранні твори художника мали безпосередній вплив на неаполітанців П.Ф. Мола, М. Преті та болонця Дж. М. Креспі.

Опис роботи

Картини Гверчіно близькі до робіт Караваджо: ірраціональне освітлення, темне похмуре тло, великі фігури, простонародні типажі. Автор був послідовником Людовіко Карраччі – активно використовував романтичне к’яроскуро, що розмиває скульптурну чіткість форми. Структура форми розчиняється в потоках світла, що підкреслюють випнуті частини та залишають все інше зануреним у непроникну тінь; рухи спрямовані по діагоналі у глибину нічим не обмеженого простору картини; асиметрична композиція та багатий венеціанський колорит посилюють загальний драматичний ефект. На полотні у святині перед престолом зображено з’явлення Мадонни, яка сидить на хмарі. Вона вбрана у глибокі відтінки червоного та синього. На руках Марія тримає Ісуса, який правою рукою благословляє. У лівій частині полотна зображена постать Святого Бруно на колінах з розкинутими в боки руками – він приймає благословення. У нижній правій частині автор помістив малого ангела, який у руках тримає білу лілію – символ Мадонни. За переказами, архангел Гавриїл у день Благовіщення прийшов до Діви Марії з білою лілією, яка з того часу стала символом Мадонни. Квітка символізує нев’янучий цвіт її непорочності, чистоту невинності та відданості Богу.

Надписи та символи

Справа внизу напис: «G.Franc. Barbieri»

Правове регулювання

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького