У першому варіанті ця композиція Б. Пінеллі була поміщена у виданому в Римі у 1814 р. в альбомі під назвою Raccolta di 50 costumi li più interessanti delle città, terre e paesi in provincie diverse del Regno di Napoli (Зібрання 50-ти найцікавіших живописних костюмів з міст, місцевостей та сіл різних провінцій Неаполітанського королівства). Альбом перевидавався пізніше у 1817 році. Львівська композиція горизонтальна на відміну від вказаної вище гравюри у квадратовій рамці. На передньому плані зображена молода жінка з кошиком, що стоїть спиною до глядача, розмовляючи з козопасом, який присів на камені біля старого дерева. Поруч з ним лежить безрога коза. Жінка вбрана в яскравий національний одяг, вишуканий у колористичній гамі, з розшитими золотими нитками сукнею та спідницею та у традиційній неаполітанській хустці на голові. Хлопець-козопас у яскравій одежі, з широким капелюхом на голові. І дівчина, і юнак взуті у легкі чочі. Фігури персонажів розмальовані яскравими акварельними фарбами, серед яких домінують жовтий, синій, червоний кольори. На дальньому плані на крутосхилі над озером – фрагмент забудови (це може бути містечко Mascioni (Машіоні) на гірському озері Lago di Campotosto – єдиній великій водоймі у провінції Л’Аквіла). Чочо (іт. ciocio, неапол. la chiòchiera – кйокера) – традиційне плетене взуття горян центральної та південної Італії (провінції Абруццо, Марке, Базіліката, Терра ді Лаворо, Молізе та інші), яке частково нагадує українські личаки.