Другий син Юди і жінка його брата

На передньому плані (розмір відбитка – 10.3 х 14.1 см) зображено двох оголених осіб, що сидять навпроти один одного: чоловік і жінка плечима спираються на високі спинки софи. Каркас софи подібний до гілля або коріння дерева. Чоловік зліва зображений у профіль вправо. Його голова – лиса, з великим вухом, погляд спрямований на жінку. Шкіра чоловіка зморшкувата. Кисть правої зігнутої в лікті руки стиснута в кулак. Ліва біла зігнута в коліні нога стопою опирається на сидіння. Права чорна гомілка чоловіка опущена вниз збоку сидіння. Торс жінки, яка сидить справа, зображений в ¾ звороті вліво. Голова жінки – лиса, з великим вухом, шкіра в зморшках. Погляд жінки спрямований на чоловіка. Гомілки зігнутих в колінах ніг опущені вниз з протилежних боків сидіння. Нижня частина тулуба жінки (біла з чорними контурами) виокремлена прямокутною рамкою, в нижньому правому куті якої напис: «EL’T». Фон роботи наповнений різноманітними елементами-знаками: стрілка, петля, дуги, хрести. На задньому плані видно горизонтальну широку чорну смугу, над якою біля лівого верхнього кута у білому прямокутнику зображена кисть, що тримає жмут вигнутих ліній. У верхньому лівому куті напис: «ELO».

«Ігор Подольчак – молодий український художник, який досяг зрілості, коли більшість політичних емблем радянського комунізму вже були демонтовані. Для «західного» ока, звиклого до світла Гласності, похмуро-комічні картини Подольчака здаються макабричними залишками неусвідомленої історії. Художник відновлює ці пригнічені спогади живописною мовою, що поєднує сюрреалістичну зухвалість з неоготичним репертуаром демонів, дурнів і пекельних катів. У потаємних і темних кутках – однаково, чи то кімната тортур далекого замку, чи то диявольська клініка, якою керує вівісектор, чи маніакально дисциплінарна шкільна кімната, – ці істоти здійснюють незрозумілі, але надзвичайно жорстокі ритуали один над одним і над собою.

Вони нерозривно пов’язані з фантастичними механізмами, які могли б походити з лабораторії доктора Франкенштейна, замку Маркіза де Сада чи виправної колонії Франца Кафки. Їхні кінцівки та органи відпадають, вказуючи на гротескно неправдоподібні протези, що підкреслюють їхні каліцтва. Їхня плоть відривається смугами, наче ремені бондажу, або стікає з них, коагулює, як клей на стінах і підлозі, або застигає як камінь чи огидні екскременти. Вони нерозривно пов’язані з фантастичними механізмами, які могли б походити з лабораторії доктора Франкенштейна, замку Маркіза де Сада чи виправної колонії Франца Кафки. Їхні кінцівки та органи відпадають, вказуючи на гротескно неправдоподібні протези, що підкреслюють їхні каліцтва. Їх плоть відривається смугами, наче ремені бондажу, або стікає з них, коагулює, як клей на стінах і підлозі, або застигає як камінь чи огидні екскременти.

Посилаючись на чудовиськ Ієроніма Босха, Отто Дікса, Макса Ернста та Сальвадора Далі, Подольчак звертається до бурхливої, чуттєвої та збоченої сили метаморфози. В цій саркастичній фантазії образи охоплює своєрідна істерія: двозначний стан, що вимагає як інтенсивності, так і відволікання. Через цю двозначність ми можемо сплутати істерію з екстазом: психоаналітики припускають, що коли істерія є хворобою, екстаз вважається станом благодаті. Чутливий до цієї глибинної схожості митець може розглядати істерію як безсоромний бік екстазу. Ці істоти непристойні не тільки тому, що комічно і жахливо напружуються або хитаються у спастичних позах; у вічних муках свого неминучого герметичного суспільства вони також калічать наше власне почуття морального розрізнення і судження, змішуючи світи живих і мертвих, жертв і господарів, врятованих і приречених.

Їхня плоть б’ється в конвульсіях у жорстких лещатах бажання, зацикленого на репресії: еротичні машини (виготовлені з таємничих квазірелігійних і політичних знаків) обтяжують, замикають, стримують, спотворюють хіть своїх благальників.

У своїй готичній подобі такі гротески відображають людські вади у їхній апокаліптичній формі – їхню справжню форму, що ховається за видимим, одкровення прихованого людського гріха, яким він постане у Судний день. Чи є видіння Подольчака у цьому фантастичному просторі репресій так само апокаліптичними, чи, можливо, вони сигналізують, що політичний острах перед орвелівськими кошмарами перетворюється на екстаз?» (Едвард Коллесс, «Есе». До каталогу виставки «Igor Podolchak. Ukrainian Printmaker», 1991).

https://eprints.utas.edu.au/18624/1/Igor_Podolchak_Ukrainian_printmaker_1991.pdf

Внизу під відтиском напис простим олівцем: «"Другий син Юди і жінка його брата" / 24/30 / Подольчак 1987».

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького