Сеанс VI

Монохромний чорно-білий відтиск (11.2 х 11.9 см), на якому зображені три особи: дві жінки та чоловік. Фігури розміщені біля мурованої тераси з дещо пошкодженою балюстрадою. На передньому плані справа – оголена жінка сидить спиною до глядача. Її ліва нога випростана та відведена вліво. Сидіння і підпірки для лівої ноги подібні на гілки дерева. У жінки відсутня голова. На задньому плані зображена пара: оголена жінка зліва стоїть лицем до глядача на широко розставлених ногах. Її ступні та передні ділянки гомілок чорні. Лиса голова жінки ледь опущена, передпліччя заховані за спину. Вона стоїть на плиті-сходинці. Лівий передній край плити опирається на круглу колону з канелюрами. Справа від жінки – постать чоловіка, який лівою ногою стоїть на плиті-сходинці, а правою ногою, зігнутою в коліні, спирається на передній край тераси. Чоловік лисий, одягнутий в конус-ковпак. На відбитку видно велике вухо чоловіка та його окуляри. Від стегон вниз чоловік оголений. На його торсі – темна напівпрозора плахта-накидка. Ліва рука чоловіка простягнута до талії жінки, яка стоїть. За парою – чорне прямокутне полотнище, прип’яте кутами до двох тонких палок зліва і справа. Задній план – світлий, плямистий з хрестоподібними чорними та світлими знаками.

«Ігор Подольчак – молодий український художник, який досяг зрілості, коли більшість політичних емблем радянського комунізму вже були демонтовані. Для «західного» ока, звиклого до світла Гласності, похмуро-комічні картини Подольчака здаються макабричними залишками неусвідомленої історії. Художник відновлює ці пригнічені спогади живописною мовою, що поєднує сюрреалістичну зухвалість з неоготичним репертуаром демонів, дурнів і пекельних катів. У потаємних і темних кутках – однаково, чи то кімната тортур далекого замку, чи то диявольська клініка, якою керує вівісектор, чи маніакально дисциплінарна шкільна кімната, – ці істоти здійснюють незрозумілі, але надзвичайно жорстокі ритуали один над одним і над собою.

Вони нерозривно пов’язані з фантастичними механізмами, які могли б походити з лабораторії доктора Франкенштейна, замку Маркіза де Сада чи виправної колонії Франца Кафки. Їхні кінцівки та органи відпадають, вказуючи на гротескно неправдоподібні протези, що підкреслюють їхні каліцтва. Їхня плоть відривається смугами, наче ремені бондажу, або стікає з них, коагулює, як клей на стінах і підлозі, або застигає як камінь чи огидні екскременти. Вони нерозривно пов’язані з фантастичними механізмами, які могли б походити з лабораторії доктора Франкенштейна, замку Маркіза де Сада чи виправної колонії Франца Кафки. Їхні кінцівки та органи відпадають, вказуючи на гротескно неправдоподібні протези, що підкреслюють їхні каліцтва. Їх плоть відривається смугами, наче ремені бондажу, або стікає з них, коагулює, як клей на стінах і підлозі, або застигає як камінь чи огидні екскременти.

Посилаючись на чудовиськ Ієроніма Босха, Отто Дікса, Макса Ернста та Сальвадора Далі, Подольчак звертається до бурхливої, чуттєвої та збоченої сили метаморфози. В цій саркастичній фантазії образи охоплює своєрідна істерія: двозначний стан, що вимагає як інтенсивності, так і відволікання. Через цю двозначність ми можемо сплутати істерію з екстазом: психоаналітики припускають, що коли істерія є хворобою, екстаз вважається станом благодаті. Чутливий до цієї глибинної схожості митець може розглядати істерію як безсоромний бік екстазу. Ці істоти непристойні не тільки тому, що комічно і жахливо напружуються або хитаються у спастичних позах; у вічних муках свого неминучого герметичного суспільства вони також калічать наше власне почуття морального розрізнення і судження, змішуючи світи живих і мертвих, жертв і господарів, врятованих і приречених.

Їхня плоть б’ється в конвульсіях у жорстких лещатах бажання, зацикленого на репресії: еротичні машини (виготовлені з таємничих квазірелігійних і політичних знаків) обтяжують, замикають, стримують, спотворюють хіть своїх благальників.

У своїй готичній подобі такі гротески відображають людські вади у їхній апокаліптичній формі – їхню справжню форму, що ховається за видимим, одкровення прихованого людського гріха, яким він постане у Судний день. Чи є видіння Подольчака у цьому фантастичному просторі репресій так само апокаліптичними, чи, можливо, вони сигналізують, що політичний острах перед орвелівськими кошмарами перетворюється на екстаз?» (Едвард Коллесс, «Есе». До каталогу виставки «Igor Podolchak. Ukrainian Printmaker», 1991).

https://eprints.utas.edu.au/18624/1/Igor_Podolchak_Ukrainian_printmaker_1991.pdf

Внизу під відтиском напис простим олівцем: «"Сеанс VI" 55/75 Подольчак 1988».

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького