У творі польської скульпторки Ядвіги Лонгшамп де Бер’є актуалізовано хрестоматійну у скульптурі та живописі тему материнства, материнської любові, єдності матері та дитини. Започаткована у Богородичних зображеннях, вона набула поширення у різних стильових напрямах, художніх школах, у різні часи. Особливістю її інтерпретації у роботі львівської скульпторки є утілення материнства як ідеї, поза конкретикою контекстів і проявів. Візуалізації сутнісних аспектів явища слугує оголеність постаті, що надає зображеному позачасовості та відсилає до античної пластики. Замкнутість композиції на внутрішній простір завдяки творенню зігнутою жіночою постаттю кола візуалізує єдність матері та дитини, трансформацію їхніх стосунків у самодостатній мікрокосм. Тонкі душевні вібрації відтворює мерехтлива фактура, материнську ніжність – м’яка ліпка форм. Благословенність і гідність материнства увиразнює золотавий тон. Формальне рішення роботи відображає характерні для львівської скульптури 1910–1920-х рр. впливи нової французької пластики – О. Родена, А. Майоля, Ш. Деспіо, прагнення до виявлення універсальних пластичних структур, досягнення виразності силуетів, ритмічної організації об’ємів, монолітності мас.