Краєвид «Нестеров» (1946) із зображенням куточка містечка, якому нині повернуто історичну назву Жовква, засвідчує намагання М. Сельської зберегти свободу формотворчості в умовах насаджування соцреалістичних вимог. Так, дотримання міметичних принципів демонструють тривимірність і докладне відтворення одноповерхової будівлі, дерев, місточка, пари подорожніх, поодинокої жіночої постаті. Водночас твір підтверджує збереження притаманної мисткині культури колірного вислову, орієнтованого на традиції капістів і французьку малярську школу межі ХІХ – XX ст. Так, домінантність кольору у творенні настроєвого образу простежується в об’єднанні зображеного золотавим тоном, повновартісності фактури, філігранній грі теплих і холодних тонів. Мимовільною апеляцією до архетипів і символів народної культури сприймається зображення мосту – локусу переходу, що в легендах, казках, повір’ях символізує здолання перепон, досягнення нового стану чи статусу; з’єднує різнорідні простори, є однією з найважливіших і найнебезпечніших ділянок шляху.