В парку

Пейзаж «В парку» (1928) створено 28-річною Марґіт Сельською у Парижі – художньому центрі Європи, просякнутому духом новаторства й жаданнями творчих шукань. Меланхолійний і романтичний, він увібрав досвід польського капізму, унаочнив у тонких колірних співзвуччях глибинний філософський зміст. Так, білокам’яна класична статуя античного божества на тлі регулярного французького парку символізувала надчасові сенси культури, непорушність її аксичної вертикалі, незалежний від контекстів естетичний зміст. Прекрасна і велична, вона постала маревом, спомином, мрією про втрачену гармонію і Золотий вік. Ностальгійної інтонації твору надала ваза на постаменті: вишукано-орнаментальна, із розсипами червоних квітів, наче запозичена з гобеленів чи класичних гравюр. Зображення сповнили відлуння Версалю й французьких fête galante. Тонкі емоційні паралелі виструнчили порівняння з картинами А. Ватто, Ж.-Б. Патера, Н. Ланкре. Про невмолимий плин часу нагадали суворе сіре небо, що доріжкою збігло за обрій, та урочисті вертикалі пожовклих осінніх дерев. Над плином буденних подій парк, вазу, скульптуру піднесли ознаки художності, культивованості, твореності, приналежності artes. Межу між хронотопічними регістрами, вічним і проминальним, буденним, сьогочасним окреслили сходи та білокам’яний постамент. Орамовані скульптура та куточок старовинного парку немовби навіюють – ars longa, vita brevis – й сприймаються самодостатньою картинною реальністю щодо тендітної жіночої постаті, що наче зійшла з полотен Е. Мане. Водночас суто пластичними засобами – урізноманітненням статики й стриманого колориту другого плану, органічністю жіночої фігури, спалахами коричнево-вохристого і червоного на парасольці та вбранні – мисткиня переконує в існуванні культурного спадку лиш у нових проживаннях і прочитаннях, в довершеннях у повсякденному, повсякчасному сприйнятті.

Підпис у правому нижньому куті: «Сельська».

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького