Композиція «Старий ліс» – приклад звернення К. Звіринського до досвіду постімпресіонізму, актуалізації його пластичних та семантичних засад. Так, постімпресіоністичну інспірованість твору підтверджує розбудована символічна програма, віддзеркалення у фрагменті природи фундаментальних змістів буття. Притаманна художнику інтенція втілення відлунь Абсолюту зумовила пантеїстичність образу, відчуття присутності у лісових хащах волі Творця. Водночас зображення нагадує про античне арістотелівське поняття «hyle», що асоціювало ліс з матерією та ознакувало початкову єдність буття. Загадковість та втаємниченість лісового фрагмента відсилає до фольклорних уявлень про ліс як віддалений, неопанований простір, протилежний дому в архаїчній опозиції «чужий – свій». Напруги пейзажу надає осмислення лісу як небезпечного лімінального (перехідного) локусу, асоційованого з перепонами, їх подоланням, пошуком, шляхом. В екзистенційній проєкції твір нагадує про рядки «Божественної комедії» Данте: «На півшляху свого земного світу / Я трапив у похмурий ліс густий / Бо стежку втратив, млою оповиту». Художнє рішення пейзажу засноване на концептуальній відмові від тривимірності та лінійної перспективи, пластичному узагальненні та уплощиненні форм. Засобом образної виразності слугує стримана колірна гама, тонка градація сіро-синіх і вохристо-брунатних тонів. З досвідом постімпресіонізму роботу єднає самоцінність колірної поверхні та акцентованої щільним пастозним письмом картинної площини.