Портрет Францішека Духiнського

Францішек Генрік Духінський (1816–13.07.1893) – польський етнограф та історик, публіцист, громадський діяч. Походив із родини збіднілої шляхти, навчався у кармелітській школі в Бердичеві, василіянському колегіумі в Умані, з 1834 р. – в Київському університеті. Автор теорії про неслов’янське, або ж туранське (монгольське), походження російської нації. Вважав, що лише поляки та русини є справжніми слов’янами, а колискою слов’янства – землі між Віслою і Дніпром. Був прихильником відновлення Київської Русі та прагнув до польсько-литовсько-руського союзу. У 1846 р. Францішек Генрік Духінський емігрував до Парижу, де здобув підтримку князя Адама Єжи Чарторийського (1770–1861). Прочитав серію лекцій в Історико-літературному товаристві, де представити свою теорію етногенезу. Під час «Весни народів» приєднався до Італійського легіону генерала Владислава Замойського (1803–1868) й розпочав антиросійську пропагандистську кампанію. У Болоньї опублікував лекції зі слов’янської літератури. У 1849 р. в Турині заснував часопис «Società per l’Allianza Italo-Slava» та писав статті для багатьох французьких періодичних видань. У сподіванні на спалах турецько-російської війни разом із генералом В. Замойським вирушив до Туреччини, де продовжував пропагандистську діяльність. Під час Кримської війни прочитав серію лекцій про багатовікову цивілізаційну боротьбу Польщі проти Московії французьким, британським і турецьким солдатам. У Стамбулі опублікував трактати «Питання Сходу» (1853), «Великоросійські московити..» (1854), «Москва та Польща» (1855). З Туреччини вирушив до Лондона, де в 1856 р. опублікував працю «Поляки в Туреччині». У 1860–1864 рр. жив у Парижі й провадив активну журналістську діяльність. Став віце-президентом Французького етнографічного товариства та членом інших французьких наукових товариств (антропологічного, географічного, азійського). Викладав історію у польській школі на Монпарнасі. 26 листопада 1864 р. одружився із польською письменницею, поеткою і перекладачкою Севериною Жоховською (1815–1905). У 1871 р. внаслідок зближення між Францією і Росією був змушений оселитися у Швейцарії, де редагував «Révue historique, éthnographique et statistique» («Історичний, етнографічний та статистичний журнал») – один із найвпливовіших журналів світової етнології. У 1872 р. став хранителем Польського національного музею у Рапперсвілі. Двічі відвідував Галичину. У 1875 р. заснував у Кракові часопис «Przegląd Etnograficzny» («Етнографічний огляд»). У 1878 р. був одним із засновників і президентом Паризького товариства антропології та етнографії Полінезії, а також співорганізатором польської експозиції на Всесвітній виставці в Парижі. З 1882 р. мешкав у Парижі. У 1885 р. відсвяткував 25 років наукової роботи у Львові. Помер 13 липня 1893 р., похований на польському цвинтарі в Монморансі.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького