Оплакування

На перший погляд, фіксація доволі звичайного, побутового сюжету подана у своєрідному трактуванні, що виводить його на якісно інший рівень символічної розповіді. Так, художник відтворює сцену підготовки тіла померлого чоловіка до похоронного обряду, однак підхід до вирішення композиції дозволяє подивитися на стіл з покійником і кімнату, в якій він знаходиться, з двох точок зору. Перша з них нормальна, яка могла б бути у глядача, який зайшов у цей простір, друга – свідомо й різко завищена, немов з-під стелі. Такий підхід створює враження «неодмирности», й немов вводить реципієнта на диспозицію душі померлого. Так само сонячні промені, що проникають крізь вікно у лівій частині композиції та прочинені двері у правій частині композиції, доповнені розсіяним джерелом світла невстановленого походження. Останнє також сприяє специфічному містичному настрою у роботі. Колорит складний, нюансований і розбудований у теплій гамі. По центру композиції розміщено тональний акцент – постать літньої жінки у чорному (родички покійного). Загальний підхід до вирішення стилістики композиції відповідає засадам так званого «суворого стилю». На рівні формотворення й у символічній площині відчутний перегук з роботами Віктора Попкова, зокрема «Вдови. Спогади» (1966 р.), «Північна пісня» (1968 р.) та «Шинель батька» (1970–1972 рр.). Окрім того, у цій картині можна знайти результати творчого діалогу з практиками 1960–1970-х рр., наприклад Андрія Васнєцова та Ігоря Обросова. Саме тому у вирішенні змішаної гами й композиційній побудові автор створює враження легкості, відсутні надмірно скорботні ноти. Так, навіть трактування тіла покійника радше відсилає до образу умиротвореної людини, яка спочиває (алюзія на піснеспів ексапостоларія Пасхи «Плотію уснув»). Навколо столу з покійним стоять дев’ять жінок, чиї силуети конкретизовані. Окрім того, судячи з натяків-обрисів, осіб у кімнаті може бути більше. Вбрання персонажів просте, регіональної конкретизації фактично немає. Усі вони за обрисами та наявністю хусток вірогідно є старшими за 30 років. Інтер’єр відповідає радше сільській хаті, що також сприяє аскетичному та врівноваженому настрою, суголосному ідеям «суворого стилю». Однак тут варто наголосити, що це радше складніше видиво, що межує між світами, аніж просто згадані тогочасні художні практики.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького