Се Людина

Іконографічною основою картини зі збірки ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького є поширений за доби Відродження тип «Ecce homo» («Се людина»), що отримав назву від слів Понтія Пілата, якими, згідно з Євангелієм від Іоанна (19:5), щоб збудити співчуття, прокуратор Юдеї звернувся до єрусалимського натовпу після бичування Христа. Подія відбулася пізнім ранком у Страсну п’ятницю в єрусалимському преторії поряд із баштою замку Антонія. Вираз став крилатим і вживаним у вказівках на необхідність співчуття. Відповідно до іконографічного типу «Ecce homo», який входить у цикл «Страстей Господніх», Христос зображається стражденним, скривавленим після бичування, в терновому вінці й багряниці, накинутій на рамена, з гілкою, що символізує скіпетр, і складеними навхрест руками, зв’язаними мотузкою чи ланцюгом. У мистецтві доби Ренесансу цей тип набув двох художніх інтерпретацій: багатофігурної сюжетної сцени та коронованого лику чи поодинокої, відтвореної по пояс постаті Ісуса, покинутого і самотнього. Полотно з галерейної збірки, яке традиційно зараховують до школи Леонардо да Вінчі, є прикладом другої з них. Особливостями образно-пластичного вирішення твору є камерність і просвітленість смиренного страждання, візуалізована плавністю півколової лінії рук і драперій, що переходить у нахил голови. Трагічного звучання зображенню додає багряниця, що асоціюється з кров’ю Христа. Пластичної вивершеності композиції надає контрастний масив драперій та тонкий, ледь нахилений вправо скіпетр. Вираз обличчя стражденного Ісуса, який варіюється в роботах художників Ренесансу, у композиції зі збірки Галереї сповнений ніжності та співчуття грішному світу. Додаткового семантичного навантаження твору додає лик Марії, що виринає з густої пітьми. На приналежність роботи школі Леонардо да Вінчі вказують довершеність і самодостатність композиції, м’яке моделювання обличчя, прекрасного торсу й рук Спасителя. Дискусійним лишається авторство твору, згідно з останніми дослідженнями атрибутованого учню Леонардо да Вінчі Джампетріно (Джованні П’єтро Ріццолі), адепту пізнього стилю визначного митця. Так, характерним для творчої манери Ріццолі є зображення постаті на темному тлі, без пейзажу, що концентрує увагу на сутнісному. Доказом на користь атрибуції слугує й те, що з-поміж учнів Леонардо зображення Христа найчастіше зустрічається в доробку саме цього художника. Безсумнівні паралелі простежуються між галерейним полотном та іншими творами майстра («Ecce Homo» (Pinacoteca Ambrosiana), «Несення хреста» (Національна галерея в Лондоні, Galleria Sabauda в Турині), «Христос в терновому вінку» (приватна колекція в Мілані), «Скорботний Христос» (Музей вишуканих мистецтв у Нансі), «Христос біля ганебного стовпа» (Sant Alessandro в Мілані). Показово, що в композиціях присутній один і той самий тип моделі з характерними тонкими рисами обличчя, заокругленими вустами, легким рудуватим заростом, специфічно потрактованими завитками хвилястого каштанового волосся, що подекуди локонами спадає на плечі. У низці робіт повторюється заокруглена форма оголених плечей, моделювання м’язистих рук, зокрема кисті з потовщеним м’язом великого пальця. Характерним для робіт Дж. П. Ріццолі є потік розсіяного світла, що падає зверху і набуває інтенсивності у ключових композиційних місцях. На приналежність твору пензлю Ріццолі вказує властиве майстрові укладання драперій і світлотіньове моделювання облич із висвітленими вилицями й затіненими щоками. Притаманною творчості майстра є колірна гама з легкою люмінесцентністю, що переходить із твору у твір.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького