Акція

Робота «Акція» – монохромний чорно-білий відбиток (14.8 х 18.4 см), де на горизонтальній сірій рябій площині автор зобразив трьох осіб. Посередині композиції – стілець із білим каркасом, чорним сидінням та вигнутими передніми ніжками. На ньому спиною до глядача сидить людина. Її босі перехрещені ноги опущені вниз, п’ятки підняті вверх. Людина сидить, повернена до спинки стільця передом. Верхня частина спинки «відмежована» від зображених постатей чорною вертикальною невисокою смугою з «просвітами» біля лівого і правого країв відбитка. Руки людини зігнуті в ліктях і розведені в боки. Вона одягнена в коротку чорну блузку з короткими рукавами й у світлу спідню білизну. Голова людини покрита біло-сірою «запоною» з безформним розлогим нагромадженням вгорі на фоні світлої вертикальної площини з густими хвилястими чорними лініями. Зліва від неї в ⅓ звороті вправо у крислатому сірому капелюсі стоїть оголений чоловік на чорній культі лівої ноги. Його погляд спрямований на людину, що сидить. Правою випростаною рукою чоловік підтримує зігнуте коліно піднятої босої правої ноги. Справа від сидячої людини стоїть напівоголена жінка в ⅔ звороті вліво. Вона зображена з продовгастим старечим обличчям, довгим носом і високо зібраною зачіскою. На її раменах автор відтворив смугасте чорно-біле пасмо, ймовірно, тканини. Чорні штани жінки без правої ногавиці. Ліва ногавиця – у світлу горизонтальну смужку. Її босі ступні зведені одна до одної. Передпліччя лівої руки не зображене, праву руку не видно. Спереду на кріслі – знак «Рі», монограма автора.

«Ігор Подольчак – молодий український художник, який досяг зрілості, коли більшість політичних емблем радянського комунізму вже були демонтовані. Для «західного» ока, звиклого до світла Гласності, похмуро-комічні картини Подольчака здаються макабричними залишками неусвідомленої історії. Художник відновлює ці пригнічені спогади живописною мовою, що поєднує сюрреалістичну зухвалість з неоготичним репертуаром демонів, дурнів і пекельних катів. У потаємних і темних кутках – однаково, чи то кімната тортур далекого замку, чи то диявольська клініка, якою керує вівісектор, чи маніакально дисциплінарна шкільна кімната, – ці істоти здійснюють незрозумілі, але надзвичайно жорстокі ритуали один над одним і над собою.

Вони нерозривно пов’язані з фантастичними механізмами, які могли б походити з лабораторії доктора Франкенштейна, замку Маркіза де Сада чи виправної колонії Франца Кафки. Їхні кінцівки та органи відпадають, вказуючи на гротескно неправдоподібні протези, що підкреслюють їхні каліцтва. Їхня плоть відривається смугами, наче ремені бондажу, або стікає з них, коагулює, як клей на стінах і підлозі, або застигає як камінь чи огидні екскременти. Вони нерозривно пов’язані з фантастичними механізмами, які могли б походити з лабораторії доктора Франкенштейна, замку Маркіза де Сада чи виправної колонії Франца Кафки. Їхні кінцівки та органи відпадають, вказуючи на гротескно неправдоподібні протези, що підкреслюють їхні каліцтва. Їх плоть відривається смугами, наче ремені бондажу, або стікає з них, коагулює, як клей на стінах і підлозі, або застигає як камінь чи огидні екскременти.

Посилаючись на чудовиськ Ієроніма Босха, Отто Дікса, Макса Ернста та Сальвадора Далі, Подольчак звертається до бурхливої, чуттєвої та збоченої сили метаморфози. В цій саркастичній фантазії образи охоплює своєрідна істерія: двозначний стан, що вимагає як інтенсивності, так і відволікання. Через цю двозначність ми можемо сплутати істерію з екстазом: психоаналітики припускають, що коли істерія є хворобою, екстаз вважається станом благодаті. Чутливий до цієї глибинної схожості митець може розглядати істерію як безсоромний бік екстазу. Ці істоти непристойні не тільки тому, що комічно і жахливо напружуються або хитаються у спастичних позах; у вічних муках свого неминучого герметичного суспільства вони також калічать наше власне почуття морального розрізнення і судження, змішуючи світи живих і мертвих, жертв і господарів, врятованих і приречених.

Їхня плоть б’ється в конвульсіях у жорстких лещатах бажання, зацикленого на репресії: еротичні машини (виготовлені з таємничих квазірелігійних і політичних знаків) обтяжують, замикають, стримують, спотворюють хіть своїх благальників.

У своїй готичній подобі такі гротески відображають людські вади у їхній апокаліптичній формі – їхню справжню форму, що ховається за видимим, одкровення прихованого людського гріха, яким він постане у Судний день. Чи є видіння Подольчака у цьому фантастичному просторі репресій так само апокаліптичними, чи, можливо, вони сигналізують, що політичний острах перед орвелівськими кошмарами перетворюється на екстаз?» (Едвард Коллесс, «Есе». До каталогу виставки «Igor Podolchak. Ukrainian Printmaker», 1991).

https://eprints.utas.edu.au/18624/1/Igor_Podolchak_Ukrainian_printmaker_1991.pdf

Внизу під відтиском напис простим олівцем зліва направо: «"Акція" офорт 10/25 Подольчак 1984».

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького