Каталог архітектурних деталей № 2

Монохромний чорно-білий відбиток (10 х 9.2 см) з тисненням білого кольору зліва і вгорі. На аркуш попередньо була наклеєна горизонтальна смужка (3 х 7.5 см) такого ж паперу. Композиція містить зображення архітектурної споруди – вертикального кам’яного стовпа посередині та двох оголених осіб обабіч стовпа. Конструкція складена з таких архітектурних деталей (знизу доверху): верх призми, низький циліндр, горизонтальна балка на всю ширину відбитка, циліндр з меншою горизонтальною балкою, ще один циліндр, горизонтальна плита, кам’яна куля. Вся споруда місцями надщерблена. Особи, розташовані обабіч стовпа, обернені до нього лицем. Зліва – поколінне зображення лисої людини невизначеної статі у профіль. Вона відтворена з випрямленою перед собою рукою, що до половини передпліччя встромлена в стовп. Справа – поколінне зображення лисої жінки у профіль з випрямленою рукою, що теж встромлена у стовп. Нижня балка стовпа наскрізь пронизує шиї обох осіб. На торсах обох людей – білі плями. Фон композиції темно-сірий внизу та світло-сірий вгорі. На рівні верхнього циліндра-стовпа – горизонтальна смуга, складена з сірих контурно окреслених плям. Такі ж плями видно біля кулі на вершку стовпа. Зліва меншої балки – чорний знак.

«Ігор Подольчак – молодий український художник, який досяг зрілості, коли більшість політичних емблем радянського комунізму вже були демонтовані. Для «західного» ока, звиклого до світла Гласності, похмуро-комічні картини Подольчака здаються макабричними залишками неусвідомленої історії. Художник відновлює ці пригнічені спогади живописною мовою, що поєднує сюрреалістичну зухвалість з неоготичним репертуаром демонів, дурнів і пекельних катів. У потаємних і темних кутках – однаково, чи то кімната тортур далекого замку, чи то диявольська клініка, якою керує вівісектор, чи маніакально дисциплінарна шкільна кімната, – ці істоти здійснюють незрозумілі, але надзвичайно жорстокі ритуали один над одним і над собою.

Вони нерозривно пов’язані з фантастичними механізмами, які могли б походити з лабораторії доктора Франкенштейна, замку Маркіза де Сада чи виправної колонії Франца Кафки. Їхні кінцівки та органи відпадають, вказуючи на гротескно неправдоподібні протези, що підкреслюють їхні каліцтва. Їхня плоть відривається смугами, наче ремені бондажу, або стікає з них, коагулює, як клей на стінах і підлозі, або застигає як камінь чи огидні екскременти. Вони нерозривно пов’язані з фантастичними механізмами, які могли б походити з лабораторії доктора Франкенштейна, замку Маркіза де Сада чи виправної колонії Франца Кафки. Їхні кінцівки та органи відпадають, вказуючи на гротескно неправдоподібні протези, що підкреслюють їхні каліцтва. Їх плоть відривається смугами, наче ремені бондажу, або стікає з них, коагулює, як клей на стінах і підлозі, або застигає як камінь чи огидні екскременти.

Посилаючись на чудовиськ Ієроніма Босха, Отто Дікса, Макса Ернста та Сальвадора Далі, Подольчак звертається до бурхливої, чуттєвої та збоченої сили метаморфози. В цій саркастичній фантазії образи охоплює своєрідна істерія: двозначний стан, що вимагає як інтенсивності, так і відволікання. Через цю двозначність ми можемо сплутати істерію з екстазом: психоаналітики припускають, що коли істерія є хворобою, екстаз вважається станом благодаті. Чутливий до цієї глибинної схожості митець може розглядати істерію як безсоромний бік екстазу. Ці істоти непристойні не тільки тому, що комічно і жахливо напружуються або хитаються у спастичних позах; у вічних муках свого неминучого герметичного суспільства вони також калічать наше власне почуття морального розрізнення і судження, змішуючи світи живих і мертвих, жертв і господарів, врятованих і приречених.

Їхня плоть б’ється в конвульсіях у жорстких лещатах бажання, зацикленого на репресії: еротичні машини (виготовлені з таємничих квазірелігійних і політичних знаків) обтяжують, замикають, стримують, спотворюють хіть своїх благальників.

У своїй готичній подобі такі гротески відображають людські вади у їхній апокаліптичній формі – їхню справжню форму, що ховається за видимим, одкровення прихованого людського гріха, яким він постане у Судний день. Чи є видіння Подольчака у цьому фантастичному просторі репресій так само апокаліптичними, чи, можливо, вони сигналізують, що політичний острах перед орвелівськими кошмарами перетворюється на екстаз?» (Едвард Коллесс, «Есе». До каталогу виставки «Igor Podolchak. Ukrainian Printmaker», 1991).

https://eprints.utas.edu.au/18624/1/Igor_Podolchak_Ukrainian_printmaker_1991.pdf

Внизу під відтиском напис простим олівцем: «"Каталог архітектурних деталей № 2" / 75/99 / Подольчак 1989».

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького