Натюрморт

Цей натюрморт Василя Польового є вагомим з огляду на те, яким чином автор реалізував у ньому пошуки художників, що у 1960–1970 роках займалися розробленням «метафізичного живопису». Оскільки під час свого перебування у Ленінграді та Москві Василь Польовий спілкувався з такими авторами та неодноразово бачив їхні твори, то закономірно, що окремі ідеї знайшли своє продовження у його практиці. Мова про те, що згодом знайомий митець В. Польового Михайло Шемякін визначив як «метафізичний синтетизм», тобто спроби осягнення прихованих засад гармонії, тотожних принципу «бачити більше та глибше». Однак ще виразніше у цьому творі проступають результати творчих та дружніх комунікацій з Дмитром Краснопєвцевим – художником московського неофіційного мистецтва. Як і М. Шемякін, він розробляв ідею метафізичного живопису, близького до естетики сюрреалізму, в якому особливої уваги надавав жанру натюрморту. Власне, можна розглядати цю роботу як діалог з «метафізичними натюрмортами» Д. Краснопєвцева. Варто відзначити іронічність В. Польового, який на відміну від згаданого митця не створює іконічної, почасти позбавленої матерії форми, а компонує предмети, інколи складні для ідентифікації, надає їм антропоморфних рис (крайній предмет на полиці з правого боку). Композиція, розроблена автором, скеровує глядача до характерної для згаданої групи митців відстороненої фіксації семи предметів, що стоять на дерев’яній підвісній полиці. Простір зображено як умовне світле ахроматичне середовище без позначення стелі чи стін. Фактично ця полиця висить у просторі на двох тонких темних ланцюжках, схожих на такі, що застосовували для закріплення гир настінних годинників. Трактування кожного з об’єктів викликають асоціації з реальними предметами, але одночасно сукупність їхніх візуальних характеристик не дозволяє стверджувати, чим вони є. У певному сенсі це може бути відсиланням до того, як людина сприймає реальні предмети уві сні, зокрема годинник. Центральний предмет – з білим циферблатом, своєрідною стрілкою та невідповідною кількістю позначок, які можуть вказувати на час, але й бути просто декором. Колірна гама стримана, переважають вохристі та землисті відтінки у зображенні предметів, у просторі – зближені відтінки світлого сірого. Загалом натюрморт є вартим уваги з огляду на особливості тогочасного художнього процесу та оригінальне авторське вирішення, де ключовими є інтонації пошуку альтернативи до як відносно офіційних, так і непублічних візуальних практик.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького