Rodeo for Vilem Stransky

Монохромний чорно-білий відтиск (8.3 х 9.9 см) з сіро-чорним рябим тлом. Композиція утворена зображенням двох осіб – чоловіка і жінки, похилені постаті яких розташовані у формі косого хреста. Напівоголений чоловік повернений передньою частиною тіла вгору. Поздовжня вісь його тіла спрямована з верхнього лівого кута відтиску, де розташована голова, до нижнього правого кута, де ступні. Обличчя і погляд чоловіка спрямовані вгору. З його потилиці звисає перев’язаний жмут волосся. Чоловік одягнений у чорну блузку до пояса, що прикриває верхню частину плечей і рук. Його ліва рука, простягнена перед собою, тримає натягнуту мотузку, що відходить від голови жінки. Постать оголеної лисої жінки без рук і ніг звернена передом вниз і повернена вправо. Нижня частина жінки проходить між стегнами чоловіка. Поздовжня вісь її тіла спрямована від нижнього лівого кута відтиску до правого верхнього кута, де розташована її голова. Правою рукою, вільно опущеною вниз, чоловік тримає чужорідне передпліччя, кисть якого охоплює гомілку жінки.

«Ігор Подольчак – молодий український художник, який досяг зрілості, коли більшість політичних емблем радянського комунізму вже були демонтовані. Для «західного» ока, звиклого до світла Гласності, похмуро-комічні картини Подольчака здаються макабричними залишками неусвідомленої історії. Художник відновлює ці пригнічені спогади живописною мовою, що поєднує сюрреалістичну зухвалість з неоготичним репертуаром демонів, дурнів і пекельних катів. У потаємних і темних кутках – однаково, чи то кімната тортур далекого замку, чи то диявольська клініка, якою керує вівісектор, чи маніакально дисциплінарна шкільна кімната, – ці істоти здійснюють незрозумілі, але надзвичайно жорстокі ритуали один над одним і над собою.

Вони нерозривно пов’язані з фантастичними механізмами, які могли б походити з лабораторії доктора Франкенштейна, замку Маркіза де Сада чи виправної колонії Франца Кафки. Їхні кінцівки та органи відпадають, вказуючи на гротескно неправдоподібні протези, що підкреслюють їхні каліцтва. Їхня плоть відривається смугами, наче ремені бондажу, або стікає з них, коагулює, як клей на стінах і підлозі, або застигає як камінь чи огидні екскременти. Вони нерозривно пов’язані з фантастичними механізмами, які могли б походити з лабораторії доктора Франкенштейна, замку Маркіза де Сада чи виправної колонії Франца Кафки. Їхні кінцівки та органи відпадають, вказуючи на гротескно неправдоподібні протези, що підкреслюють їхні каліцтва. Їх плоть відривається смугами, наче ремені бондажу, або стікає з них, коагулює, як клей на стінах і підлозі, або застигає як камінь чи огидні екскременти.

Посилаючись на чудовиськ Ієроніма Босха, Отто Дікса, Макса Ернста та Сальвадора Далі, Подольчак звертається до бурхливої, чуттєвої та збоченої сили метаморфози. В цій саркастичній фантазії образи охоплює своєрідна істерія: двозначний стан, що вимагає як інтенсивності, так і відволікання. Через цю двозначність ми можемо сплутати істерію з екстазом: психоаналітики припускають, що коли істерія є хворобою, екстаз вважається станом благодаті. Чутливий до цієї глибинної схожості митець може розглядати істерію як безсоромний бік екстазу. Ці істоти непристойні не тільки тому, що комічно і жахливо напружуються або хитаються у спастичних позах; у вічних муках свого неминучого герметичного суспільства вони також калічать наше власне почуття морального розрізнення і судження, змішуючи світи живих і мертвих, жертв і господарів, врятованих і приречених.

Їхня плоть б’ється в конвульсіях у жорстких лещатах бажання, зацикленого на репресії: еротичні машини (виготовлені з таємничих квазірелігійних і політичних знаків) обтяжують, замикають, стримують, спотворюють хіть своїх благальників.

У своїй готичній подобі такі гротески відображають людські вади у їхній апокаліптичній формі – їхню справжню форму, що ховається за видимим, одкровення прихованого людського гріха, яким він постане у Судний день. Чи є видіння Подольчака у цьому фантастичному просторі репресій так само апокаліптичними, чи, можливо, вони сигналізують, що політичний острах перед орвелівськими кошмарами перетворюється на екстаз?» (Едвард Коллесс, «Есе». До каталогу виставки «Igor Podolchak. Ukrainian Printmaker», 1991).

https://eprints.utas.edu.au/18624/1/Igor_Podolchak_Ukrainian_printmaker_1991.pdf

Внизу під відтиском напис простим олівцем зліва направо: «"Rodeo for V.S." офорт 55/75 Подольчак 1987».

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького