Рисунки жанрових сцен

Юліан Заяць

Основна інформація

ID: Ф-З-Арх-ЛГМ-7/9
Автор: Юліан Заяць
Назва: Рисунки жанрових сцен
Дата створення: 12.05.1962–09.06.1962
Країна: УРСР
Техніка: рисунок
Матеріал: папір олівець туш
Розміри (висота x ширина, см): 20.4 x 28.5

Додатково

Вид: графіка
Жанр: символічний
Провенанс: Надійшла від Ніни Микитівни Заяць

Інформація про автора

Автор: Юліан Заяць
Роки життя: 1880–1971
Країна: Австро-Угорська імперія, Польська Республіка, СРСР
Біографія: Юліан Семенович Заяць (30.05.1880, с. Богутин, Австро-угорська імперія, зараз Поморянська селищна громада Львівської області – 2.09.1971, Львів, УРСР) – український мистець, правознавець, науковець, бібліограф та культурний діяч. Згідно з певними даними – син священника греко-католицької деномінації.

Первинно навчався у львівській гімназії (завершив з відзнакою 1899 року). Згодом вступив на юридичний факультет Львівського університету, а з політичних міркувань перейшов на навчання до Ягеллонського університету в Кракові (1901). У той самий час вступив до Краківської академії мистецтв, де навчався під керівництвом Леона Яна Вичулковського (11.04.1852–27.12.1936). За інформацією дослідника Олега Купчинського, активно провадив дослідницьку роботу: 1902 року передав на розгляд історико-філософської секції Наукового товариства імені Шевченка наукову працю «Usus fructus nominis», котру було оприлюднено у «Часописі Правничій і Економічній». Зазначимо, що на підставі результатів вислідів у цій праці 1907 року Юліан Заяць захистив докторську дисертацію. Надалі працював за правничим фахом – у Державній прокураторії скарбу (Львів). Окрім того, зокрема 1909 та 1912 роках, підвищував юридичну кваліфікацію у Берліні, де підготував наукову працю «Jus iurandum in litem». За інформацією дослідника Олега Купчинського, слухав лекції в Берлінській академії мистецтв у знакового німецького живописця та графіка єврейського походження Макса Лібермана (20.07.1847–8.02.1935). Однак у вказаний період цей мистець не виконував у цьому закладі регулярної викладацької роботи й лише 1912 року був призначений до Сенату Берлінської академії мистецтв.

Зазначимо, що після Першої світової війни Юліан Заяць працював співробітником приватної адвокатської канцелярії у місті Комарне (нині центр Комарнівської міської громади Львівської області), згодом – адвокатом у Львові. Також Юліан Заяць викладав римське право в Українському таємному університеті й був постійним правничим дорадником митрополита Андрея Шептицького. Долучався до роботи Правничої комісії Наукового товариства імені Шевченка, вступив до однієї з тогочасних ключових партій регіону – Українського національно-демократичного об’єднання. За час існування Другої Польської Республіки (1918–1939) Юліан Заяць став автором звернень до Ліги Націй та Ватикану з приводу насильницьких заходів проти українців у межах військово-поліцейського терору, т.зв. «польської пацифікації», ініційованої лідером цього державного утворення Юзефом Пілсудським. Водночас у 1920-х роках отримав запрошення працювати у львівському філіалі Фінансової прокуратури Польського державного скарбу. Згодом, до приєднання західноукраїнських земель до УРСР – суддя Найвищого адміністративного трибуналу Польщі у Варшаві (1939). Від 1941 року – президент Апеляційного суду (Львів).

Після завершення нацистської окупації був заарештований як особа, котра могла бути причетна до злочинів окупантів. На клопотання інтелігенції (документи з архіву СБУ, вперше опубліковані у матеріалі науковців Миколи Кобилецького та Лесі Трепак), зокрема митрополита Андрея Шептицького, очільника Національного музею Іларіона Свєнціцького, кримінальну справу проти Юліана Зайця було припинено. У 1945 році розпочав викладацьку діяльність у Львівському державному університеті, а з 1946 року працював бібліографом у Науковій бібліотеці Академії наук УРСР ім. В. Стефаника. 1951 року не пройшов атестацію у зв’язку з відсутністю фахової кваліфікації, але з дозволу Атестаційної комісії з 1953 року й до пенсії обіймав посаду бібліотекаря.

За час роботи бібліографом Юліан Заяць зреалізував низку бібліографічних праць: «Матеріали до бібліографії М. С. Возняка» (1946), «Бібліографія праць М. П. Драгоманова» (1947, у співавторстві), «Бібліографія історії міста Львова» (частини 1–2, 1948) – однак жодна з них так і не була опублікована. Захоплювався колекціонуванням мистецьких творів і стародруків, виконував живописні та графічні роботи. Брав участь у художніх виставках у Львові (1929–1932, 1934, 1935, 1937, 1943; Національний музей та Українське товариство прихильників мистецтв), у Варшаві (Польське товариство прихильників мистецтв у салоні «Заохота») та інших містах. Серед відомих творів – «Дама в синьому», «Донька», «Автопортрет», «Хлопець», «Церква в Краснім», «Церква в Кривчицях», «Квіти», «Річка Камінка», що отримали високу оцінку у тогочасній пресі та виставкових каталогах.

Окрім цього мав виразний вокальний хист, володів сильним тенором. За інформацією дослідника Олега Купчинського, закінчив Львівську консерваторію (клас Нестора Нижанківського). Однак Нестор Нижанківський (31.08.1893–10.04.1940) викладав у львівському Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка з 1928 року. Також за інформацією дослідника Олега Купчинського Юліан Заяць виступав із сольними концертами у Львові, Варшаві та інших містах та брав участь у щорічних святкових програмах до Шевченківських днів у Галичині. У 1920–1926 роках очолював співоче товариство «Муза». Щодо спадщини мистця, то значна колекція його творів завдяки діяльності Іларіона Свєнціцького є у збірці Національного музею у Львові ім. А. Шептицького, окремі твори є у відділі мистецтв Львівської бібліотеки Національної академії наук ім. В. Стефаника. За інформацією науковців Миколи Кобилецького та Лесі Трепак, двадцять творів Юліана Заяця було закуплено до московської Державної Третьяковської галереї.

Важливою частиною творчої спадщини Юліана Зайця є серія графічних творів, що нині зберігаються в Архіві діячів мистецтва та культури Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, на підставі яких можна зробити цінні висновки про специфіку навчального процесу, а також пріоритети у більш консервативних мистецьких колах, орієнтованих на розбудову реалістичної візуальної мови через ретельне студіювання натури та вивчення творчих напрацювань мистців минулих епох, передусім тих, хто практикував достовірне відтворення людини та світу, що її оточує.

Опис роботи

На одному листі зафіксовано серію жанрових і портретних зарисовок, виконаних у техніці туші та олівця, що є копіями або інтерпретаціями зразків з творів різних художників ХІХ–XX століть. Усі композиції супроводжено підписами автора, де зазначено першоджерело й точну дату виконання (травень–червень 1962 року), що надає підстави трактувати цей лист як свідчення системної копіювальної та стилістично-аналітичної практики митця у період зрілого самостійного формування образної мови. З Леоніда Сойфертіса (6 червня 1962): зображено фігуру шаржованого козака, що сидить у дещо гротескній, але виразно пластичній позі. Робота відзначається характерною для Л. Сойфертіса лінійною експресією, дотепністю образу й узагальненим трактуванням форми. Автор акцентує на позі та жесті, передаючи характер персонажа з легкою карикатурною деформацією. З Юара (12 травня 1962): жанрова сцена з трьома фігурами – двоє чоловіків сидять на лавці обабіч жінки у капелюшку. Композиція витримана у стриманому ключі, типова для французької графіки кінця ХІХ – початку XX століття. Автор відтворює не лише фігуративну побудову, але й атмосферу камерного міжособистісного діалогу, де візуальні жести фіксують характерні соціальні ролі. З Ґюстава Доре (12 травня 1962): представлено образи Дон Кіхота та Санчо Панси – дві постаті у характерному русі. Збережено емоційний контраст між витягнутою, схематично героїзованою фігурою лицаря та приземленою, щільною поставою зброєносця. Відчутна увага до ритму лінії та динаміки композиції, що відсилає до ілюстративної традиції. З Соколова (9 червня 1962): оплічний портрет бородатого чоловіка у профіль, з пишною зачіскою. Робота акцентує на естетиці об’єму, особливо у зоні волосся й бороди. М’яке штрихування та продумане освітлення свідчать про уважне вивчення пластики обличчя та силуетної виразності. З Сергія Іванова (8 червня 1962): оплічне зображення у три чверті чоловіка з бородою-еспаньйолкою. Тут автор використовує класичну портретну побудову з ледь розгорнутою віссю обличчя. Відчутна спроба передати психологічний стан моделі через вираз очей за збереження академічної точності форми. З Сойфертіса (8 червня 1962): сцена танцю пари – чоловік і жінка в русі. Позначена легкістю й граційністю, ця композиція наближається до театралізованої пластики. Автор чітко передає ритм, жест, взаємодію тіл, підкреслюючи динаміку за допомогою лінійної витонченості. Усі шість груп зображень демонструють як копіювальний, так і інтерпретаційний підхід: автор не лише ретельно відтворює основні риси першоджерел, а й здійснює візуальний аналіз манери й стилю обраних мистців. Тематична строкатість – від сатиричних ілюстрацій до академічного портрета свідчить про багатоплановість художнього інтересу. Лист можна розглядати як форму навчально-методичної роботи вже зрілого автора, що використовує репродукції або оригінали як джерело стилістичних вправ для розвитку власного образного мислення.

Надписи та символи

По центру під зображеннями написи: «З Сойфертіса»; «6/6 62»; «З Юара»; «12/5 62»; «З Доре»; «12/5 62»; «З Соколова»; «9/6 1962»; «З С. Иванова»; «8/6 62»; «З Сойфертіса»; «8/6 62».

Правове регулювання

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького

Рисунки жанрових сцен

Інше