Рисунки портретів двох чоловіків

Юліан Заяць

Основна інформація

ID: Ф-З-Арх-ЛГМ-8/1
Автор: Юліан Заяць
Назва: Рисунки портретів двох чоловіків
Дата створення: 15.11.1962–18.11.1962
Країна: УРСР
Техніка: рисунок
Матеріал: папір олівець
Розміри (висота x ширина, см): 20.3 x 28.6

Додатково

Вид: графіка
Жанр: портретний
Сюжет: Портрет
Провенанс: Надійшла від Ніни Микитівни Заяць

Інформація про автора

Автор: Юліан Заяць
Роки життя: 1880–1971
Країна: Австро-Угорська імперія, Польська Республіка, СРСР
Біографія: Юліан Семенович Заяць (30.05.1880, с. Богутин, Австро-угорська імперія, зараз Поморянська селищна громада Львівської області – 2.09.1971, Львів, УРСР) – український мистець, правознавець, науковець, бібліограф та культурний діяч. Згідно з певними даними – син священника греко-католицької деномінації.

Первинно навчався у львівській гімназії (завершив з відзнакою 1899 року). Згодом вступив на юридичний факультет Львівського університету, а з політичних міркувань перейшов на навчання до Ягеллонського університету в Кракові (1901). У той самий час вступив до Краківської академії мистецтв, де навчався під керівництвом Леона Яна Вичулковського (11.04.1852–27.12.1936). За інформацією дослідника Олега Купчинського, активно провадив дослідницьку роботу: 1902 року передав на розгляд історико-філософської секції Наукового товариства імені Шевченка наукову працю «Usus fructus nominis», котру було оприлюднено у «Часописі Правничій і Економічній». Зазначимо, що на підставі результатів вислідів у цій праці 1907 року Юліан Заяць захистив докторську дисертацію. Надалі працював за правничим фахом – у Державній прокураторії скарбу (Львів). Окрім того, зокрема 1909 та 1912 роках, підвищував юридичну кваліфікацію у Берліні, де підготував наукову працю «Jus iurandum in litem». За інформацією дослідника Олега Купчинського, слухав лекції в Берлінській академії мистецтв у знакового німецького живописця та графіка єврейського походження Макса Лібермана (20.07.1847–8.02.1935). Однак у вказаний період цей мистець не виконував у цьому закладі регулярної викладацької роботи й лише 1912 року був призначений до Сенату Берлінської академії мистецтв.

Зазначимо, що після Першої світової війни Юліан Заяць працював співробітником приватної адвокатської канцелярії у місті Комарне (нині центр Комарнівської міської громади Львівської області), згодом – адвокатом у Львові. Також Юліан Заяць викладав римське право в Українському таємному університеті й був постійним правничим дорадником митрополита Андрея Шептицького. Долучався до роботи Правничої комісії Наукового товариства імені Шевченка, вступив до однієї з тогочасних ключових партій регіону – Українського національно-демократичного об’єднання. За час існування Другої Польської Республіки (1918–1939) Юліан Заяць став автором звернень до Ліги Націй та Ватикану з приводу насильницьких заходів проти українців у межах військово-поліцейського терору, т.зв. «польської пацифікації», ініційованої лідером цього державного утворення Юзефом Пілсудським. Водночас у 1920-х роках отримав запрошення працювати у львівському філіалі Фінансової прокуратури Польського державного скарбу. Згодом, до приєднання західноукраїнських земель до УРСР – суддя Найвищого адміністративного трибуналу Польщі у Варшаві (1939). Від 1941 року – президент Апеляційного суду (Львів).

Після завершення нацистської окупації був заарештований як особа, котра могла бути причетна до злочинів окупантів. На клопотання інтелігенції (документи з архіву СБУ, вперше опубліковані у матеріалі науковців Миколи Кобилецького та Лесі Трепак), зокрема митрополита Андрея Шептицького, очільника Національного музею Іларіона Свєнціцького, кримінальну справу проти Юліана Зайця було припинено. У 1945 році розпочав викладацьку діяльність у Львівському державному університеті, а з 1946 року працював бібліографом у Науковій бібліотеці Академії наук УРСР ім. В. Стефаника. 1951 року не пройшов атестацію у зв’язку з відсутністю фахової кваліфікації, але з дозволу Атестаційної комісії з 1953 року й до пенсії обіймав посаду бібліотекаря.

За час роботи бібліографом Юліан Заяць зреалізував низку бібліографічних праць: «Матеріали до бібліографії М. С. Возняка» (1946), «Бібліографія праць М. П. Драгоманова» (1947, у співавторстві), «Бібліографія історії міста Львова» (частини 1–2, 1948) – однак жодна з них так і не була опублікована. Захоплювався колекціонуванням мистецьких творів і стародруків, виконував живописні та графічні роботи. Брав участь у художніх виставках у Львові (1929–1932, 1934, 1935, 1937, 1943; Національний музей та Українське товариство прихильників мистецтв), у Варшаві (Польське товариство прихильників мистецтв у салоні «Заохота») та інших містах. Серед відомих творів – «Дама в синьому», «Донька», «Автопортрет», «Хлопець», «Церква в Краснім», «Церква в Кривчицях», «Квіти», «Річка Камінка», що отримали високу оцінку у тогочасній пресі та виставкових каталогах.

Окрім цього мав виразний вокальний хист, володів сильним тенором. За інформацією дослідника Олега Купчинського, закінчив Львівську консерваторію (клас Нестора Нижанківського). Однак Нестор Нижанківський (31.08.1893–10.04.1940) викладав у львівському Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка з 1928 року. Також за інформацією дослідника Олега Купчинського Юліан Заяць виступав із сольними концертами у Львові, Варшаві та інших містах та брав участь у щорічних святкових програмах до Шевченківських днів у Галичині. У 1920–1926 роках очолював співоче товариство «Муза». Щодо спадщини мистця, то значна колекція його творів завдяки діяльності Іларіона Свєнціцького є у збірці Національного музею у Львові ім. А. Шептицького, окремі твори є у відділі мистецтв Львівської бібліотеки Національної академії наук ім. В. Стефаника. За інформацією науковців Миколи Кобилецького та Лесі Трепак, двадцять творів Юліана Заяця було закуплено до московської Державної Третьяковської галереї.

Важливою частиною творчої спадщини Юліана Зайця є серія графічних творів, що нині зберігаються в Архіві діячів мистецтва та культури Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, на підставі яких можна зробити цінні висновки про специфіку навчального процесу, а також пріоритети у більш консервативних мистецьких колах, орієнтованих на розбудову реалістичної візуальної мови через ретельне студіювання натури та вивчення творчих напрацювань мистців минулих епох, передусім тих, хто практикував достовірне відтворення людини та світу, що її оточує.

Опис роботи

Серед рисунків Юліана Зайця, створених 1962 року, вартими уваги є дві роботи, що репрезентують авторське осмислення класичної образності, характерної для європейського живопису XVII–XIX століть. Обидва зображення є копіями й почасти вільними варіаціями на основі творів старих майстрів. Тут йдеться не лише про вправляння в техніці, а й про спробу глибшого осмислення пластичних, тематичних і психологічних аспектів класичного образу. У цих рисунках Ю. Заяць виступає не лише як уважний копіїст, а і як дослідник, котрий шукає у спадщині старих майстрів імпульси для власного художнього мислення. Перший рисунок – погрудне зображення молодого чоловіка з оголеним торсом, схиленим у замисленій, ледь сумовитій позі. Його голову вінчає вінок із виноградного листя, що натякає на міфологічну чи алегоричну природу образу. Можливо, йдеться про учасника вакханалії або навіть самого Вакха у момент інтимного роздуму. Це зображення глибоко відрізняється від театралізованих вакханальних сцен, де домінують експресія, хаос і рух. Навпаки, перед нами момент зосередженого мовчання, як після гучного свята або перед його початком. Ю. Заяць особливо дбайливо моделює форми обличчя й тіла, звертаючи увагу на плавні переходи тіней і ліній, гру світла на ключиці, шиї, грудях. Суміш м’якості та графічної строгості надає постаті не лише тілесної, а й психоемоційної присутності. Це не просто навчальна копія, а радше інтерпретація образу, у якому відчутна туга за ідеалом, за втраченим міфом або глибинною суттю людської натури. Другий рисунок, голова бородатого чоловіка у три чверті, ймовірно, виконана за мотивами одного з портретів Антоніса ван Дейка, хоча точне джерело не встановлено. Проте вже сам вибір ван Дейка як основи для рисункової роботи промовистий, адже це майстер аристократичного портрета, стриманої шляхетності та глибокої внутрішньої характеристики образу. Ю. Заяць, зберігаючи загальні стилістичні риси оригіналу, не копіює його буквально, а створює самодостатній графічний образ, у якому значну увагу приділено ритму ліній, структурі бороди, глибокому погляду. Візуальна маса бороди й волосся врівноважена м’якою світлотінню на лобі та щоці. У зображенні немає надмірної декоративності, навпаки, стриманість і пластична ясність створюють ауру психологічної глибини. Ледь піднята голова, внутрішньо зібраний погляд – усе це надає портрету аскетичної гідності, близької до християнських чи стоїчних уявлень про мужність. Обидві роботи є свідченням особливого етапу у творчості Юліана Зайця, адже 1962 рік – час, коли митець уже був сформованим майстром, здатним критично переосмислювати традиції та вплітати їх у власну творчу стратегію. Тому це не просто вправи у ремеслі, а радше інтелектуальні діалоги з минулим, пошук глибинних пластів образності, що могли б живити його подальшу мистецьку роботу. Імовірно, ці образи, тілесно виразні, але внутрішньо зосереджені, відігравали роль своєрідних матриць або рефлексивних точок, через які автор осмислював людську природу, гідність, силу та крихкість. У цьому контексті рисунки 1962 року набувають більшої ваги аби краще збагнути мистця та сформувати мову власного художнього вислову.

Надписи та символи

По центру під зображеннями: «Nach Wantier (?)»; «18/11 1962»; сигнатура Юліана Зайця; «З Ван Дайка (?)»; «15/11 1962»; сигнатура Юліана Зайця.

Правове регулювання

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького