Страсті Христові
невідомий
Основна інформація
- ID
- Ж-4493а_б_в
- Автор
- невідомий
- Назва
- Страсті Христові
- Дата створення
- XVІІІ ст.
- Країна
- Україна
- Техніка
- олійний живопис
- Матеріал
- дерево олія
- Розміри
- 260.5 x 278 см (висота x ширина)
Додатково
- Вид
- живопис ікона
- Жанр
- релігійний
- Сюжет
- Страсті Христові
- Провенанс
- с. Тейсарів, Стрийський р-н, Львівська обл.
Інформація про автора
Опис роботи
Ікона «Страсті Христові» демонструє цикл євангельських сюжетів, що відображають завершення земного життя Ісуса Христа. Найчастіше страсний цикл розташовувався на північній стіні центральної нави, навпроти монументальної композиції «Страшний суд», інколи – на стіні притвору церкви. Сцени страстей спонукали вірян замислитися над призначенням кожної людини на землі. Кожна оповідь наповнена глибокою скорботою та великим трагізмом земного шляху Спасителя.
Початки формування іконографії «Страстей» сягають давньохристиянського мистецтва, де були розроблені окремі сцени пасіонального циклу: «Воскресіння Лазаря», «Тайна вечеря», «Суд Пилата». Остаточно цей цикл сформувався у Візантії. В Україні іконографія страстей відома з XV століття, про що свідчать збережені іконописні пам’ятки. Твори цієї тематики зазвичай відзначаються великими розмірами. Особливої популярності такі сюжети в українському станковому та монументальному мистецтві набули починаючи з XVII століття.
Ікони «Страсті Христові» XVII – початку XVIII століття є багатосюжетними монументальними творами, що займали вагоме місце в інтер'єрі храму й за своєю концепцією нагадували настінні розписи дерев’яних церков. Представлена ікона «Страсті Христові» з села Тейсарів складається з окремих євангельських розповідей, що починаються від сцени «Христос перед первосвященником Анною» і завершуються зображенням «Зішестя в пекло» («Зішестя в ад»). Кожен сюжет – це самостійна оповідна ікона, яка достовірно передає історичні події, описані в Євангеліях.
Пам'ятка має чітко виражену архітектонічну, тридільну структуру (а) 260.5×95 см; b) 259.5×93 см; c) 260.5×90 см), розділену на горизонтальні регістри. Композиційно робота формується з 19 сцен, відмежованих одна від одної мальованою рамкою. На розмежувальних смугах білилами нанесено старослов’янські написи-пояснення до кожного сюжету, що було характерною ознакою пасіональних ікон XVII–XVIII століть. Клейма розташовані у чотири регістри з домінуючим розширеним сюжетом «Розп’яття з пристоячими» по центру, який займає середню частину ікони. Розіп’ятий Христос височіє над Голгофою, обабіч зображені два розіп’яті розбійники, чиї фігури пластично вигнуті, що підкреслює їхні земні страждання на противагу величній та смиренній смерті Спасителя. Біля підніжжя хреста відтворено череп Адама, сотника Лонгина на коні, який пронизує списом ребро Ісуса, а також постаті скорботної Богоматері та Іоанна Богослова.
Починаючи з верхнього регістра, зліва направо виразно прочитуються сцени: «Христос перед первосвященником Анною», «Поцілунок Юди», «Моління про чашу» («Сон в Гетсиманському саду»), «Омивання ніг», «Тайна вечеря», «Бичування Христа», «Христос на суді в царя Ірода», «Суд над Христом у Каяфи», «Коронування Христа», «Суд у Пилата» (Пилат умиває руки), «Христос несе хрест», «Прибиття до хреста», «Жони-мироносиці», «Зняття з хреста», «Покладення до гробу», «З’явлення Ісуса двом учням», «Воскресіння Христа» та «Зішестя в пекло».
Композиція кожної окремо взятої сцени щільно заповнена, постаті розташовані на близькій відстані одна до одної, що створює відчуття драматизму та емоційно залучає глядача до сакрального дійства. Фігури дещо присадкуваті, з виразною, живою мімікою та жестикуляцією, що робить євангельську оповідь ближчою та зрозумілішою для простих вірян. Кожна сцена наповнена живою енергією, що відчувається у виразах облич, жестах та позах персонажів. Твір демонструє органічний вишуканий синтез високого візантійського канону та західноєвропейських барокових впливів, переосмислених через призму українського народного малярства.
У моделюванні об’ємів іконописець використовує графічний лінійний малюнок як основу, поверх якої накладаються яскраві кольорові плями. Колорит роботи базується на контрасті локальних барв. Домінують насичений кіноварно-червоний, глибокий синій, охристо-золоті відтінки та акценти білого. Символічне навантаження червоної барви в іконі сприймається двояко: з одного боку – як колір царської величі й майбутнього Воскресіння, з іншого – як символ жертовної крові Спасителя. Загалом колористичне вирішення побудоване на протиставленні глибоких земних та сяючих небесних тонів.
Попри певну недосконалість анатомічного відтворення людського тіла, образи мають неймовірну силу емоційного впливу. Обличчя праведників випромінюють лагідність та тихий смуток, тоді як обличчя негативних персонажів і катів часто мають гротескний вигляд.
Ця ікона є унікальним мистецьким артефактом. Вона наочно демонструє, як високе візантійське богослов’я та зразки європейських гравюр, які часто слугували іконографічними джерелами для народних майстрів, трансформувалися в українському середовищі через призму народного світосприйняття, перетворюючись на самобутнє, щире та монументальне за своїм духом мистецтво.
Початки формування іконографії «Страстей» сягають давньохристиянського мистецтва, де були розроблені окремі сцени пасіонального циклу: «Воскресіння Лазаря», «Тайна вечеря», «Суд Пилата». Остаточно цей цикл сформувався у Візантії. В Україні іконографія страстей відома з XV століття, про що свідчать збережені іконописні пам’ятки. Твори цієї тематики зазвичай відзначаються великими розмірами. Особливої популярності такі сюжети в українському станковому та монументальному мистецтві набули починаючи з XVII століття.
Ікони «Страсті Христові» XVII – початку XVIII століття є багатосюжетними монументальними творами, що займали вагоме місце в інтер'єрі храму й за своєю концепцією нагадували настінні розписи дерев’яних церков. Представлена ікона «Страсті Христові» з села Тейсарів складається з окремих євангельських розповідей, що починаються від сцени «Христос перед первосвященником Анною» і завершуються зображенням «Зішестя в пекло» («Зішестя в ад»). Кожен сюжет – це самостійна оповідна ікона, яка достовірно передає історичні події, описані в Євангеліях.
Пам'ятка має чітко виражену архітектонічну, тридільну структуру (а) 260.5×95 см; b) 259.5×93 см; c) 260.5×90 см), розділену на горизонтальні регістри. Композиційно робота формується з 19 сцен, відмежованих одна від одної мальованою рамкою. На розмежувальних смугах білилами нанесено старослов’янські написи-пояснення до кожного сюжету, що було характерною ознакою пасіональних ікон XVII–XVIII століть. Клейма розташовані у чотири регістри з домінуючим розширеним сюжетом «Розп’яття з пристоячими» по центру, який займає середню частину ікони. Розіп’ятий Христос височіє над Голгофою, обабіч зображені два розіп’яті розбійники, чиї фігури пластично вигнуті, що підкреслює їхні земні страждання на противагу величній та смиренній смерті Спасителя. Біля підніжжя хреста відтворено череп Адама, сотника Лонгина на коні, який пронизує списом ребро Ісуса, а також постаті скорботної Богоматері та Іоанна Богослова.
Починаючи з верхнього регістра, зліва направо виразно прочитуються сцени: «Христос перед первосвященником Анною», «Поцілунок Юди», «Моління про чашу» («Сон в Гетсиманському саду»), «Омивання ніг», «Тайна вечеря», «Бичування Христа», «Христос на суді в царя Ірода», «Суд над Христом у Каяфи», «Коронування Христа», «Суд у Пилата» (Пилат умиває руки), «Христос несе хрест», «Прибиття до хреста», «Жони-мироносиці», «Зняття з хреста», «Покладення до гробу», «З’явлення Ісуса двом учням», «Воскресіння Христа» та «Зішестя в пекло».
Композиція кожної окремо взятої сцени щільно заповнена, постаті розташовані на близькій відстані одна до одної, що створює відчуття драматизму та емоційно залучає глядача до сакрального дійства. Фігури дещо присадкуваті, з виразною, живою мімікою та жестикуляцією, що робить євангельську оповідь ближчою та зрозумілішою для простих вірян. Кожна сцена наповнена живою енергією, що відчувається у виразах облич, жестах та позах персонажів. Твір демонструє органічний вишуканий синтез високого візантійського канону та західноєвропейських барокових впливів, переосмислених через призму українського народного малярства.
У моделюванні об’ємів іконописець використовує графічний лінійний малюнок як основу, поверх якої накладаються яскраві кольорові плями. Колорит роботи базується на контрасті локальних барв. Домінують насичений кіноварно-червоний, глибокий синій, охристо-золоті відтінки та акценти білого. Символічне навантаження червоної барви в іконі сприймається двояко: з одного боку – як колір царської величі й майбутнього Воскресіння, з іншого – як символ жертовної крові Спасителя. Загалом колористичне вирішення побудоване на протиставленні глибоких земних та сяючих небесних тонів.
Попри певну недосконалість анатомічного відтворення людського тіла, образи мають неймовірну силу емоційного впливу. Обличчя праведників випромінюють лагідність та тихий смуток, тоді як обличчя негативних персонажів і катів часто мають гротескний вигляд.
Ця ікона є унікальним мистецьким артефактом. Вона наочно демонструє, як високе візантійське богослов’я та зразки європейських гравюр, які часто слугували іконографічними джерелами для народних майстрів, трансформувалися в українському середовищі через призму народного світосприйняття, перетворюючись на самобутнє, щире та монументальне за своїм духом мистецтво.
Правове регулювання
Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького