Св. Цецилія

Зображення св. Цецилії – християнської діви-мучениці, яка жила в Римі у 200–230 роках, доволі часто зустрічається у творчості італійських художників XVI – XVII ст. Поширення культ святої набув після відкриття її мощей у 1599 році й пересвідчення, що вони нетлінні. Формуванню іконографії посприяла Контрреформація з властивим їй запитом на інтерпретацію образу жінки як уособлення стійкості і християнських чеснот. Із XIV ст. св. Цецилію вшановували як покровительку церковної музики і зображали молодою красивою дівчиною в багатому аристократичному костюмі, з музичними інструментами – клавішними або струнними, бо своїми співами й музикуванням вона навертала до християнства римлян. У мистецтві бароко тема набула дуальності: поєднання земної краси і збудження релігійних почуттів глядача. Прикладом слугує картина «Св. Цецилія» зі збірки ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького, яка згідно з останніми атрибуціями зарахована до кола флорентійських художників Франческо Фуріні (1603–1646), Сімоне Піньйоні (1611–1698), Франческо Ботті (1640–1711). Так, творчим манерам Ф. Фуріні та його учня С. Піньйоні відповідають стриманість рухів у поєднанні з тілесною чуттєвістю й експресією почуттів. Водночас у Галереї Уффіці зберігається майже ідентична львівській композиція в тондо «Св. Цецилія» пензля учня С. Піньйоні Ф. Ботті. Властива картині барокова стилістика з відтінками маньєризму помітна у розімкненості за межі формату зигзагоподібної лінії, утвореної нахилом голови святої, вигином її тіла, абрисом руки. Барокову чуттєвість віддзеркалено у ніжному молодому обличчі, тяжіння до божественного – у спрямованому вгору погляді прекрасних очей. Динаміки зображенню надають коричнево-вохристе буремне тло й контраст синього і червоного кольорів. Характерним для Ф. Фуріні та митців його кола є контрастне бічне освітлення з глибокою караваджиською грою світла і тіней. Із творчістю майстра зображення споріднює певна сентиментальність, що заміщає істинний драматизм.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького