Відому в кількох варіаціях композицію «Мати з дочкою» («Largo») (1912) сучасна їй художня критика визнавала однією із кращих робіт Люни Амалії Дрекслер. Особливістю образно-пластичного вирішення скульптури є візуально-звукова синестезія, відтворення у відкинутій назад і піднятій вгору голові жінки із заплющеними очима поринання у музичні світи. Засобом утілення художньої ідеї слугують відкритість скульптури щодо інтерпретованого як світ музики зовнішнього простору, плинна замкненість абрису й м’яке моделювання облич. Енергію музичного ритму і зміну музичних регістрів відтворює фактурна «живописна» імпресіоністична ліпка вбрання. Образної виразності твору надає тонка диференціація індивідуальних особливостей сприйняття музики: піднесено-медитативного – матері, та мрійливо-романтичного – доньки. Семантичним «ключем» до сприйняття скульптури слугує назва Largo (від італ. – широко, вкрай повільно, протяжно) – музичний темп і характер, схожий до адажіо, однак більш строгий за виконанням, диференційований на повільне Largo assai di molto, піднесене Largo religioso, життєствердне Largo ma non troppo.