Погруддя Францішека Генрика Духінського

«Погруддя Францішека Генрика Духінського» створено 27-річним Владиславом Пельчарським у 1889 р. у Парижі за часів навчання митця. Портретований походив зі збіднілої шляхетської родини. Закінчив кармелітську школу у Бердичеві, згодом навчався у Київському імператорському університеті святого Володимира. У 1846 р., рятуючись від переслідувань поліції, емігрував до Парижа. Здобув підтримку князя Адама Єжи Чарторийського, який сприяв друку студій Ф. Г. Духінського на шпальтах емігрантських періодичних видань. Обґрунтував ідею вибраності польського народу. Стверджував, що великороси або «москалі» не належать до слов’янського чи арійського племен, а є гілкою турянського племені нарівні із монголами. Поширював свої ідеї через Літературно-історичне товариство. Під час «Весни народів» у 1848 р. вступив до Італійського легіону Владислава Замойського. У Турині у 1849 р. фундував Італійсько-слов’янське товариство. Опублікував чимало статей у французьких виданнях. Разом із В. Замойським виїхав до Туреччини, де продовжив пропагандистську роботу, розраховуючи на швидкий вибух російсько-турецької війни. Під час Кримської війни виголосив для французьких, британських і турецьких солдатів низку доповідей про довговічну цивілізаційну боротьбу із московською державою Польщі та Русі. У Стамбулі видав низку трактатів, в яких обґрунтував неслов’янське походження росіян. З Туреччини переїхав до Лондона, де видав працю «Поляки у Туреччині». У 1860–1864 рр. перебував у Парижі, де розгорнув публіцистичну діяльність, заперечуючи панславізм. Обіймав посаду віцепрезидента Французького етнографічного товариства, був членом антропологічної, азійської, географічної французьких наукових спільнот. Викладав історію в польській школі. Внаслідок зближення Франції та Росії у 1871 р. був змушений оселитися у Швейцарії, де редагував «Історичний, етнографічний і статистичний огляд» – одне з найбільш авторитетних світових етнографічних видань. У 1872 р. став зберігачем Національного Польського музею у Рапперсвілі. Двічі побував у Галичині. У 1875 р. у Кракові заснував «Огляд Етнографічний». У 1882 р. повернувся до Парижа. Помер у Франції, похований на цвинтарі в Монпарнасі. Робота В. Пельчарського секретарем у Ф. Г. Духінського сприяла повноті образу польського історика, публіциста, громадського діяча. Архітектонічне і психологічно виразне погруддя засноване на принципах «академічного реалізму», в якому класична виваженість поєдналась з психологізмом і відтворенням індивідуальних портретних ознак. Неоромантичні відлуння помітні у динамічності та психологічній багатогранності зображення, «відкритості» силуету, постаменті із книг, експресії волосся і бганок вбрання. Складний, імпульсивний характер Ф. Г. Духінського віддзеркалили енергійне моделювання форми, майстерно відтворена жвавість обличчя, пронизливий погляд кмітливих підступних очей.

На цоколі підпис і дата: «W. Pelczarski / Paris 1889».

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького