Символічний, алегоричний характер творчості З. Флінти віддзеркалюють пейзажі, зокрема «Крим. Морське» (1981), де семантично ємний образ гори поєднується з архетипом шляху. Так, випалені сонцем південні гірські схили асоціюються з бінарними опозиціями «близького–далекого», «верху–низу», «неба–землі». Зображення відсилає до прадавніх космогоній різних народів, у яких, піднімаючись із первозданного Океану, гора структурує простір і час. Важливим аспектом образу є артикульоване в культурі сприйняття гори як місця переходу з одного буттєвого плану на інший, «драбини у небо», символу духовного росту, руху до абсолюту, зречення земних пристрастей. Протилежність вічного – божественного та природного, й людського, проминального, візуалізує протиставлення гірського масиву й вервечки дрібненьких хатин. Візуалізації буттєвих початків, важливого і сутнісного слугує майже монохромний коричнево-вохристий колорит. Засобами творення художнього образу є сферичний простір і низька лінія обрію, завдяки яким гірський пейзаж набуває епічної величі й сприймається як сповнений змістів і цінностей увесь світ.