У спадщині Леопольда Левицького не останнє місце займає жанр пейзажу, представлений здебільшого карпатською тематикою. Поезія Карпат не для одного покоління львівських митців ставала джерелом інспірацій, індивідуальних творчих пошуків. За часів відлиги мейнстрімом стало вивчення народної культури. Захоплюючись творами народного мистецтва, художники вбачали в ньому не тільки джерело несвідомого емоційного сприйняття світу, а й проводили паралелі з ідеями формалізму. В останні роки життя Леопольд Левицький створив цикл картин карпатської тематики. Фіксуючи розмаїтий локальний етнографічний матеріал, він застосовував як традиційні образно-стилістичні прийоми (в рамках стандартних композицій), так і творив власну художньо-естетичну специфіку, використовуючи прийоми мозаїчного компонування різнопланових сцен.