Колекція

Вода прибуває

Микола Глущенко

  • Вода прибуває 2
Основна інформація
ID
Ж-5446
Автор
Микола Глущенко
Назва
Вода прибуває
Дата створення
1969
Країна
Югославія (?)
Техніка
олійний живопис
Матеріал
полотно олія
Розміри (висота x ширина, см)
79.8 x 100
Інформація про автора
Автор
Микола Глущенко
Автор мовою оригіналу
Nicolas Gloutchenko
Роки життя
1901–1977
Країна
УРСР
Біографія
Микола Глущенко (1901, Новомосковськ, Дніпропетровщина – 1977, Київ) – одна з найяскравіших фігур українського живопису ХХ століття. У 1918 р. закінчив комерційне училище в м. Юзівка (нині Донецьк), після чого був мобілізований до Добровольчої армії Антона Денікіна. Разом із нею відступив за кордон і був інтернований на території Польщі. Втік із таборів для полонених та дістався Берліну. Саме в цьому місті Глущенко розпочав художню освіту. Представники української еміграції – Павло Скоропадський, Володимир Винниченко, Роман Смаль-Стоцький помітили його здібності. Вони фінансово підтримували молодого художника, саме завдяки їх меценатству він отримав освіту у приватних художніх школах Ганса Балушека та Артура Кампфа, згодом – у Берлінській вищій школі образотворчих мистецтв. У Німеччині Глущенко примикає до мистецького об'єднання «Нова речевість» («Neue Sachlichkeit»). Бере участь у знаменитій виставці «Нова речевість» у музеї Мангейма (1925), де експонує роботи поруч із творами Отто Дікса та Джино Северіні. У 1925 році Глущенко переїжджає до Парижа і саме на роки життя в цьому місті припадає становлення Глущенка як зрілого митця. Художник занурюється у французьку живописну традицію. Тут він відкриває власне художнє ательє на вулиці Волонтерів, 23, регулярно з'являється на сторінках авторитетних видань, активно експонується, спілкується з Луї Арагоном і Ельзою Тріоле, Володимиром Маяковським, Пабло Пікассо і Анрі Матіссом. Окрім цього, відомо, що починаючи від 1926 року, він працював на радянську розвідку під агентурним псевдонімом «Ярема». За роки роботи він передав до Москви 205 видів таємних креслень військової техніки, зокрема авіаційних двигунів та винищувачів. Через постійне очікування арешту в 1934 році Глущенко переїжджає до Іспанії, де чекає дозвіл на від'їзд, у 1936 році його врешті було відкликано до СРСР. У Москві сім'ї Глущенків виділили кімнату в комунальній квартирі площею 9 м². Від 1944 р. художник із родиною оселяються в омріяному ними Києві, відразу після звільнення міста від німецької окупації. Там він врешті отримав велику майстерню, можливість викладати у художньому інституті і приділяти більше уваги творчості. Ці роки сповнені закордонними мандрівками, персональними виставками (США, Велика Британія, Канада, Німеччина, Японія) та педагогічною діяльністю. За життя Микола Глущенко створив понад 10 тисяч живописних полотен, мав 59 персональних виставок і близько 110 групових у багатьох країнах світу (від США до Японії). Його твори зберігаються у численних музейних і приватних колекціях України і за кордоном. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.
Опис роботи
Художня манера Миколи Глущенка викристалізовувалась на взірцях європейського, насамперед французького, живопису кінця ХІХ – початку ХХ століть. Париж із його різноманітними мистецькими школами та течіями відіграв велику роль у творчому шляху художника. Під впливом імпресіоністів Клода Моне, Анрі Матісса, постімпресіоністів Поля Сезанна та члена групи «Набі» П’єра Боннара поступово склався оригінальний «глущенківський» почерк. Сміливий колорит, виразний малюнок, яскравість і кольорова насиченість полотен стали характерними особливостями його творів. Глущенко використовував майже відкриті кольори – спектральні чи навіть яскраво-анілінові, поєднуючи у своїй палітрі, на перший погляд, непоєднуване, він перейшов від механічного змішування фарб до роздільного мазку, тобто до оптичного змішування. Кольори при цьому ставали «повітряними», легкими, менш матеріальними. Микола Глущенко працював у різних живописних жанрах, але улюбленою та найбільш плідною темою завжди залишався пейзаж. Сам Глущенко вважав лише свої ранні твори та роботи останнього періоду життя вартими уваги, а картини радянського періоду – вимушеним соцреалізмом, і просив рідних спалити, власноруч відібравши для знищення 250 робіт. Втім, картини вціліли, їх передали до музеїв, але без права експонування.