Аркуш 9 із серії «Королівство Абсурдів Джонатана Свіфта»

Графічна спадщина Олександра Аксініна містить серії офортів за мотивами деяких літературних творів, одним з котрих є «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта (1977–1978). У цій серії (так само, як і в інших, наприклад за мотивами «Аліси в Країні див» Льюіса Керрола), Аксінін часто перетворює тексти в частину зображення. Творчому світу художника характерна згущена інтелектуальна атмосфера, сповнена «кодами естетичної інформації». Він «вводить у свої роботи предметний ряд, який символічно має відтворити не окрему частину тексту, а дати образ тексту загалом, служити знаком, матрицею ілюстрованого словесного твору», зазначає мистецтвознавець Михайло Соколов.
Один із останніх аркушів серії. У 9-му аркуші знаходить розвиток ескіз «Торець» як візуальна інтерпретація метафізичної системи англо-американського математика та філософа Альфреда Норта Вайтгеда (Alfred North Whitehead, 1861–1947). Аксінін уважно вивчав огляд його концептуального твору «Процес та реальність» ("Process and Reality", 1929), що стало основою візуального осмислення художника цієї філософської праці в ескізі «Торець» (1978) із підзаголовком Уайтхед. У 9-му аркуші цей ескіз виступає як фрагмент у складному композиційному рішенні. 
Композиція представлена у колі. Домінантою виступає орнітоморфне вертикальне зображення, яке нагадує пугача з пір’ям на голові, кігтями та хвостом внизу. Очі птаха заміщені корбами, які приводять у дію трос із зіницею в колі. Площини дисків-рівнів заповнені воронками, що нагадують труби, дзвіночками з дзвонарями, котушками шпагатів з риб’ячими головами в отворах, барабанами з фігурками ударників. Як окремі елементи показані розрізана риба (зображення на базовому ескізі «Торець»), мушлі на краю диску, дзиґа на барабані. На осі останньої площини над хвостом пугача, складеного з жердинок, – дві фігурки, що розмотують килимок. Над ними круг із зіницею посередині, від якої відходять промені. Дане око разом із завершенням торсу подібні на годинниковий маятник. Аналогічні круги-зіниці над головою та обабіч ніг птаха становлять важливі композиційні акценти. У горішньому сегменті, що символізує небо, від круга з зіницею променями розходяться відрізки з кульками, що внизу нагадують японські парасольки. Японські мотиви можна простежити також у наверші на голові птаха, яке подібне на пагоду, в жердинах у правій частині сегменту, складених як віяла. Самі ж круги з зіницями асоціюються з хризантемовою емблемою імператора Японії.
Останньою мандрівкою Лемюеля Гуллівера, коротко описаною у  ІІІ частині, була подорож до Японії – єдиної реальної країни серед фантазованих у «Мандрах». Хоча й ця земля подана у книзі як напівреальна. 
Про морську подорож у композиції Аксініна засвідчують фрагменти середньої та нижньої частин твору, які символізують морський простір, сформований із краплин, що випростовуються з рур та краника на цегляних мурах, окреслених на горизонталях широкими світлими стрічками. Крім кораблів, на водній гладі зображені плоти з іонічними колонами, на капітелях яких сидять сови, човники з рибалками.  Зліва з горішнього «небесного» сегменту донизу летять кулі, що збільшуються і нижче перетворюються на контейнери з голками. Одну з таких кульок намагається поглинути велика риба. Кульки під «головою» пугача зліва в глибині формують ще один диск з воронками, на краю якого сидить рибалка. Фрагмент аналогічного диску зображений справа. Над ним сидить суб’єкт, що перемелює у кулястому механізмі з воронкою краплинки-камінчики, що падають згори від трубок «віяла». Механізм нагадує фантастичні пристрої з академії  в «Лапуті». 
На середній стрічці справа виритовано авторський підпис: А. Аксинин–78.
У даній композиції автор збирає і синтезує різні подорожі Гуллівера, об’єднуючи їх єдиною орнітоморфною конструкцією. Як і в інших останніх аркушах серії, художник відходить від прямих поєднань із текстом книг Дж. Свіфта і пропонує візуальну інтерпретацію універсальних проблем.
 

Справа внизу під відтиском авторський підпис «А. Аксінін – 78»