Портрет виконаний широкою пастозною експресивною манерою. Зображена поколінна постать на тлі неспокійного моря, що розбиває хвилі об високий кам’янистий берег. Традиційно художник звертається до асоціативно-символічних декорацій. Так, бурхливе море вказує на неспокійний спосіб життя, і покликане творити поетичний, хоча й суворий міф. У свою чергу, море пов’язане із роками, коли портретований був послом УНР у Данії. У постаті Дмитра Левицького відчувається певна напруга, що досягає апогею у виразі обличчя, досить складному за фізіономікою і емоціями. В цьому портреті руки не акцентовані, проте вони органічно доповнюють образ людини. Аристократична постать Дмитра Левицького вражає витонченою холодністю, що підкреслена холодністю строгого краєвиду позаду постаті. У колориті художник збалансовує аскетичні обриси та характер портретованого гарячими вкрапленнями червоно-охристих тонів в обрисах скелі та моря – на задньому плані, та крісла, балкону, рук і обличчя – переднього плану, що, у свою чергу, створює цілісне враження композиції. Дмитро Левицький (30 жовтня 1877, Добрячин, Австро-Угорщина – 31 жовтня 1942, Бухара, Узбецька РСР) – український громадсько-політичний діяч, правник, адвокат, доктор права. У різний час був дипломатом від ЗУНР (Західноукраїнська народна республіка), послом УНР (Українська народна республіка) у Копенгагені, редактором газети «Діло», головою УНДО (Українське національно-демократичне об'єднання), послом до польського сейму.