Робота належить до серії пейзажів, у яких поєднано результати тривалого вивчення реального простору та розбудову образу краєвиду, що фактично є своєрідним міфопоетичним архетипним узагальненням. Складне колірне вирішення, в якому поєднано холодну та теплу гаму, використання металізованих пігментів та підхід до стилізації сприяють формуванню дещо відстороненого містичного образу. У ньому водночас є впізнаваність і конкретизована прив’язка до прототипу, але й відчутна певна сюрреалістична інтонація. Остання посилена завдяки специфіці вирішення групи з двох гір на другому плані у лівій частині композиції. Суттєву роль у формуванні образно-емоційного ладу відіграють чергування масивних, монументальних частин та деталізованих фрагментів, а також умисна знелюдненість пейзажу. Не менш вагомим у цьому сенсі є авторський підхід до освітлення, яке ускладнює ідентифікацію пори доби, і вочевидь є літніми сутінками чи радше присмерком. Загалом варто вказати, що у творі художник постає не просто живописцем-експериментатором, а дослідником того, як краєвид сприймається людиною та яким чином він може стати для неї, у певному сенсі, відображенням.