Іродіада

Картина атрибутована як зображення Іродіади у зв’язку з наявністю напису «Erodiada» позаду полотна. Проте іконографія цієї картини більше нагадує зображення Саломеї – юної невинної дівчини, без ознак порочності, якими зазвичай художники наділяють саму Іродіаду. У різні епохи образ Саломеї у живописі змінювався. Одних художників приваблював контраст між дівочою невинністю та закривавленою головою Іоанна Хрестителя. Інші автори у своїх роботах досліджували втілення демонічної краси, яка йде поруч зі смертю. Найчастіше Саломею зображають в момент танцю на бенкеті Ірода або з головою Іоанна Хрестителя. В історії образотворчого мистецтва відзначається два періоди, коли цей образ був особливо популярним: в епоху Ренесансу та у другій половині ХІХ століття. У XVI столітті художники часто змальовували Саломею великим планом. Півфігурний портрет давав можливість приділити увагу внутрішнім переживанням героїні. Один із найяскравіших шедеврів на той час – картина Тіціана «Саломея з головою Іоанна Хрестителя». Зображена на ній дівчина безтурботно-невинна, що підкреслює фоновий пейзаж з хмарами. Приблизно того ж періоду Саломею зображали учні Леонардо да Вінчі - Джампетріно та Бернардіно Луїні. На обличчях їхньої героїні читається сум. З настанням епохи бароко образ Саломеї втратив популярність, проте не зник із живопису. До нього зверталися найвідоміші майстри XVII століття: Караваджо, Гвідо Рені, Пітер Пауль Рубенс. Сюжет картини взято з Євангелія.
Відома історія про апокрифічну Саломею, яка танцювала на святі у свого вітчима Ірода і настільки вразила його своїм танцем, що могла просити будь-що. Тоді мати, Іродіада, порадила донці забажати голови Хрестителя. Саломея – це втілення всіх людських пристрастей, поривань і нераціональності. Ірод замкнув Іоанна у в’язниці через Іродіаду, дружину брата свого, яку він, ставши царем, узяв собі в дружини. Іоанн проклинав їх як грішників, і Іродіада жадала його крові. Ірод же боявся вбивати, знаючи, що він муж праведний і святий. Далі читаємо в Євангелії: «А як був день народження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродіядина, та й Іродові догодила. Тому під присягою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона. А вона, за намовою матері своєї: Дай мені проказала отут на полумиску голову Івана Хрестителя!... І цар засмутився, але через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати. І послав стяти Івана в в’язниці. І принесли на полумискові його голову, та й дали дівчині, а та віднесла її своїй матері...» (Мт. 14:6-11).
Картина вписана в овал. На полотні представлено погрудне зображення молодої жінки, повернутої спиною до глядача і головою повернутою на 34 вліво, з пронизливим поглядом темних очей у напрямку глядача. Волосся руде та кучеряве, накрите зеленкавою тканиною, застебнутою овальним аграфом. На дівчині біла сорочка з мереживною обшивкою та рожева сукня. На задньому плані зображення відсіченої голови Іоана Хрестителя на мідній таці. Дівчина тримає тацю, проте відвертається від її вмісту, спрямовуючи погляд до глядача – у її погляді відчутне певне запитання про скоєний вчинок.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького