«Погруддя жінки» належить до численних у творчості Л. А. Дрекслер жіночих образів, в яких вишуканість і погідність поєднались із внутрішньою силою, самодостатністю, упевненістю в собі. Світоглядно-ідеологічним підґрунтям портрета стало характерне для межі ХІХ – XX ст. утвердження жінки як повноправного суб’єкта соціального і культурного життя, що інституційно відобразилось у феміністичному русі, зокрема й у Східній Галичині. Різноманітними були прояви фемінізму – в організації культурних і благодійних товариств, творчих спілок, спеціалізованих видань, завдання яких полягало в утвердженні жіноцтва як повновартісного суб’єкта дії, думки, волевияву, творчості. Початок 1890-х рр. позначений зародженням руху за розширення освітніх прав жінок, одним зі здобутків якого став дозвіл на їхній вступ до університетів у якості «надзвичайних слухачок» (із 1897 р.). 20 червня 1906 р. у Львові відкрили першу українська дівочу гімназію класичного типу сс. Василіянок, що діяла до 1939 р. Характерними рисами її педагогічної концепції став розвиток емансипаційних ідей та мотивування жіноцтва до подальшого підвищення освітнього рівня. Розвій фемінізму в Галичині засвідчила участь жінок у політичному житті регіону: виборчих кампаніях і діяльності органів влади. Відзнакою галицького жіночого руху була диференціація на національні гілки, що взаємодіяли в культурному полі. Особливістю образного рішення «Погруддя жінки», інспірованого феміністичним світоглядом, є відображення інтелектуального кшталту, руху думки, внутрішньої консолідованості, напруженого духовного життя. Привертає увагу розкриття характерного, сутнісного крізь миттєву міміку, погляд очей, поворот голови. Відзнакою зображення є «комунікативність», моделювання ситуації уявного діалогу, долучення до семантично-емоційного простору твору потенційного співрозмовника-глядача. Цікавим є розкриття нюансів характеру та емоційного стану зображеної при коловому огляді твору. Приналежність портрета до раннього періоду творчості Л. А. Дрекслер засвідчують сецесійна та імпресіоністична стилістика, перша із яких відображена у примхливих силуеті та зачісці, друга – у вільному ескізному моделюванні вбрання і мерехтливій грі світла та тіней. Властивий мисткині синтез скульптурних і живописних засобів художньої виразності помітний у прохолодно-зеленавому тонуванні елементів скульптурних форм. Особливістю зображення є поєднання витонченої стилізації, декоративізму та вікової й фізіономічної достовірності портретного обліку.