Амур і Психея

В основу твору покладено міф про Амура (Ерота) і Психею – один із найбільш інтерпретованих в історії літератури та образотворчого мистецтва. Згідно з міфологічними уявленнями, Психея – донька царя Криту, за іншими версіями – бога сонця Геліоса, ототожнена з душею у її вічному потязі до піднесеного й краси. Чи не вперше сюжет кохання Амура та Психеї трапляється в епіграмах Посидіппа (III ст. до н.е.) та Мелеагра (I ст. до н.е.). Найбільш повний літературно завершений виклад історії кохання Амура та Психеї містить твір римського письменника Луція Апулея (бл. 124 – бл. 180 рр. н.е.) «Метаморфози, або Золотий віслюк». За Апулеєм, Психея була настільки вродлива, що її називали другою Афродітою. У гніві богиня краси та кохання наказала своєму синові Амуру примусити дівчину покохати найбридкішого у світі чоловіка. Однак Амур, побачивши красуню, закохався у неї та переніс у свій палац, де навідував щоночі, на вимогу бога – у цілковитій темряві. Підбурювана сестрами, одного разу Психея запалила каганець, побачила перед собою напрочуд вродливе обличчя Амура, її рука затремтіла й кілька крапель киплячої олії обпекли тіло юнака. Після цього Амур покинув Психею, не стерпівши непослуху. Шукаючи коханого, Психея зазнала чимало випробувань. Зворушений каяттям Амур переконав Юпітера подарувати Психеї безсмертя й та стала його дружиною. Поширення сюжет про історію кохання Амура та Психеї набув у період еллінізму – у фресках, мозаїках, дрібній пластиці, композиціях камей, та зазнав забуття за доби Середньовіччя. Актуалізація інтересу до нього припадає на добу Ренесансу. Так, Дж. Боккаччо віднайшов текст Апулея в одному із кодексів XI ст. й створив свою інтерпретацію сюжету у творі «Про генеалогію богів» (бл. 1373 р.). З-поміж художників Відродження історію кохання Амура та Психеї зобразив Рафаель на стелі лоджії вілли Фарнезіна у Римі (поч. XVI ст.). До сюжету «Весілля Амура та Психеї» зверталися художники-маньєристи Джуліо Романо, Піріно дель Вага, Франческо да Вольтерра, Франческо Сальвіаті. Нічну зустріч Амура та Психеї зобразили Якопо Цуккі та визначні майстри бароко Ораціо Джантілескі та Пітер Пауль Рубенс. Сюжет творчо осмислили Якоб Йорданс і Антоніс Ван Дейк. З-поміж скульптурних відтворень сюжету – відома композиція учня Лоренцо Берніні Джуліо Картарі, що зображає Психею із каганцем у руці над сплячим безкрилим Амуром. Чільне місце історія кохання Амура та Психеї посіла у творчості представників чуттєвого, еротичного та примхливого рококо: Шарля-Жозефа Натуара, у розписах «Овального салону» Отелю Субіз та полотнах Франсуа Буше. Численні зображення Амура та Психеї є у виробах Севрської мануфактури. Амура і Психею в теракоті відтворили Клод-Огюстен Кайо та Клод Мішель (Клодіон). Відомий живописець-моралізатор XVIII ст. Жан-Батист Грьоз написав картину «Психея коронує Амура». Поєднуючи елементи неокласицизму та рококо, композицію «Весілля Амура і Психеї» створив Помпео Джироламо Батоні. У неокласицистичній стилістиці сюжет відтворив Жак Луї Давід. Наприкінці XVIII ст. полотно «Амур і Психея» створив Джошуа Рейнольдс. Засобами скульптури страждання покинутої Психеї відобразив представник французького класицизму Огюстен Пажу. Скульптурні зображення закоханих Амура та Психеї належать авторству представника європейського неокласицизму Антоніо Канови (1798, 1808). У період ампіру в царині живопису до сюжету звернувся Франсуа Жерар. У ХІХ ст. розповсюдилися художні інтерпретації пробудження Психеї зі стігійського сну та її возз’єднання з Амуром. У скульптурі ХІХ ст. набули поширення політ Психеї із Зефіром (Х. Бейтс, Дж. Гібсон, А.-Ж. Рюкстель) та сцена із каганцем (Ч. Баруцці, Р. Бегас, А. Карье-Беллез, О. Роден, В. фон Хоєр). Сюжетним нововведенням стало зображення Психеї, яка розглядає стрілу Амура (Б. Торвальдсен). У ХІХ ст. здобули популярність барельєфи із зображенням історії Амура і Психеї (Б. Торвальдсен «Амур і Психея») та відтворення сюжету в меморіальній пластиці (Б. Торвальдсен, Дж. Флаксман). Не воднораз до історії кохання Амура і Психеї звертався засновник імпресіонізму в скульптурі Огюст Роден. Новим етапом еволюції образів Психеї та Амура стали твори символістів, де розкрито алегоричний зміст випробувань героїні. У творі зі збірки ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького різця невідомого майстра відтворено галантний, еротичний аспект сюжету – поцілунки та обіймів героїв. Тілесну і душевну близькість Амура та Психеї відображають компактність скульптурної групи, що утворює стійкий трикутник, рухи рук і чуттєві вигини оголених тіл. Пластичної єдності зображенню надають драперії, що сповивають стегна закоханих і важкими бганками спадають униз. Еротизм зображеної сцени та високі зачіски, схожі на перуки, дозволяють припустити вплив на пластичне вирішення роботи «галантних сцен» в скульптурі та живописі XVIII ст., примхливої стилістики рококо. Водночас дещо важкі пропорції фігур, не надто вдале моделювання голів, кистей рук і бганок спонукають до припущення про копійність скульптури.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького