«Богородиця з дитям» належить до зрілого періоду творчості Л. А. Дрекслер, коли під впливом антропософії Р. Шнайдера мисткиня відійшла від імпресіонізму та сецесійної стилістики й поринула у світ середньовічної культури в єдності її смислів і форм. Наслідками стали розуміння мистецтва як медіатора духовних змістів, матеріалізації трансцендентного й звернення до релігійних сюжетів і тем. Визначена як «синтетичний реалізм» нова творча манера скульпторки сповнилась метафізикою, символікою, стилізаціями готичних і ренесансних художніх форм. Образ Богоматері інтерпретовано у низці творів мисткині опріч «Богоматері з дитям» – в експонованій на Першій виставці польських художниць у Львові (1917) «Богоматері на троні» та «Мадонні з малим Ісусом» (1921–1924), встановленій у 1924 р. в каплиці на Цвинтарі оборонців Львова. Поєднані творчим осмисленням традиційної іконографічної схеми «Мати Божа на троні», композиції сприймаються як «образ-парадигма» Материнства – семантично багатошарова комунікативна художня структура, що «транслює» диференційований комплекс змістів та апелює до культурного досвіду глядача. На відміну від велично-статичної, піднесеної «Мадонни з малим Ісусом», скульптура зі збірки ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького позначена меншою пластичною цілісністю, активністю фактури, диференційованістю образного рішення і художніх форм. Так, у примхливих абрисах трону, постаменту і драперіях віддзеркалений декоративізм сецесії, ніжно похилена прекрасна жіноча голівка увібрала античну та ренесансну гармонію, а зображення дитинчати набуло жанрово-побутових ознак. Особливістю твору є акцентування на сповненому ніжності просвітленому обличчі Мадонни – символі материнства, що єднає традиції, культури, часи.