На цьому листі Юліан Заяць виконав серію графічних зарисовок із живописних творів європейських майстрів XVI–XVII століть. Шкіци, ймовірно створені у контексті навчання, є копійними студіями з портретів Ганса Гольбейна Молодшого, Пітера Пауля Рубенса, Яна Вермеєра, а фігури сатирів й німф (дріад?) – із міфологічних сцен Пітера Пауля Рубенса. Всі зображення виконані м’яким олівцем, композиція охоплює дванадцять облич, представлених у різних ракурсах і настроєвих регістрах – від дитячої безпосередності, вишуканої світськості, до діонісійного шалу. Верхня частина аркуша містить портрет юного хлопчика і молодого чоловіка в чорному береті – заможного німецького ганзейського купця Георга Ґізе, котрий на час портретування проживав у Лондоні. Їхні обличчя тонко змодельовані штрихуванням, з увагою до освітлення та анатомії, що свідчить про глибоке занурення художника в стильову манеру оригіналів. Далі – група жіночих портретів, серед яких впізнавані обидві дружини Пітера Рубенса (Ізабелла Брант і Гелена Фурман), чиї обличчя передано з характерною рубенсівською пластикою – об’ємними формами, м’якими овалами облич, емоційними поглядами. Ці зображення у практиці Юліана Зайця виразно та послідовно відтворюють дух світського портрету фламандської епохи. Особливий акцент зроблено на гротескній парі фігур у нижньому правому куті – сатир і вакханка, ймовірно, запозичені з рубенсівських міфологічних композицій. Тут художник вправляється не лише в портретуванні, а й у переданні емоційного напруження, де штрихування стає більш експресивним. До них є контрастним зображення жінки та чоловіків з полотна Яна Вермеєра «У звідниці» (1656), зокрема за характером освітлення, що моделює обличчя з лагідною тінню. Робота має виразно навчально-дослідницький характер і репрезентує глибоку зацікавленість автора в розмаїтті живописної традиції. Вміння варіювати техніку залежно від образу та джерела, уважність до деталей, робота з фактурою одягу та капелюшків – усе це свідчить про високий рівень студійної підготовки. Таке поєднання портретів з різних художніх традицій формує діалог культур і стилів, підкреслює універсальність академічного рисунка як методу освоєння класичного мистецтва. На звороті цього листа є графічна копія з офіційного фотопортрета бельгійського короля Леопольда I (1790–1865), виконана у техніці акварелі з графічною підготовкою. Образ монарха передано у тричвертному повороті, з класичною парадною постановкою: одна рука спирається на стіл, інша притримує притиснутим до корпуса головний убір, поза стримана, вивірена й гідна. Композиція підкреслює велич особи, статусність та атрибути військово-політичної влади. Король зображений у мундирі з еполетами, орденами й чітко змодельований складками тканини. Обличчя виконане м’яко, з незначним світлотіньовим моделюванням: погляд спрямований уперед, з елементом відстороненості та зосередженості, що характерно для офіційної іконографії монарших осіб середини XIX століття. Тло виконане у вільній манері – широкі плями сірих тонів обрамлюють фігуру, не відвертаючи уваги від центрального образу – цей прийом створює глибину та просторову рамку, але водночас зберігає акцент на обличчі й торсі. Композиція збалансована: від верхнього краю донизу око веде спокійна лінія рук і згин ліктя, що відсилає до класичних канонів парадного портретування.